Соран Ефеський (він жив у Римі в кінці першого століття ери Христової) пише, що скити (роси) новонароджену дитину (після відрізання пуповини) на мить занурюють у воду. У розумінні Сорана Ефеського таке освячення дитини — прикмета “скитської дикости”. (Звичайно, купати дитину в холодній воді, щоб її загартувати, не можна).
23. У оповіді “Спасибі Вам, Мамо і Тату, спасибі за любов!” я згадую, що мене, як було мені три місяці, на мить занурили у крижану воду; і мати оповідала, що після такого освячення я весь став рум’яним і дуже жвавим. Є педіатри, які вважають, що скити тому могли проявити витривалість у найтяжчих обставинах, що були людьми загартованими освяченням. Слабі діти після миттєвого занурення у воду діставали судорги і гинули, як неповноцінні: тільки повноцінні родичі могли родити повноцінних дітей.
Відомо, що в Спарті батьки несли новонароджену дитину до єрея на оглядини. Коли дитина не мала вад, її повертали батькам, а коли мала — її кидали у провалля. Греки вважають, що шляхом такого добору виплекався славний спартанський тип людини. У стародавні часи народи мали поняття жорстокости і дикости неоднакові, і тому греки звали скитів дикунами, а скити — греків. Греки влаштовували нічні гуляння в честь бога Деонисія — танцювали п’яні нагі дівчата, на виду родичів ділилися любов’ю з мужчинами. “Скити сміялися з греків за почитання Деонисія. Вони казали, що не годиться вишукувати собі такого бога, що каже людям шаліти” (Геродот, “Скити”).
24. Данапра в наших літописців — Днепр, Дніпр, Дніпро. Маючи на увазі старий спосіб писання — “бг” (бог), “Днпр” (Данапра), стає зрозуміло, чому існують невпорядковані вимови назви нашої славної ріки.
Слово “дно” наші предки вживали у значенні “глибина”, і звідси й поняття — пішов на дно (потонув). Назви рік Дон, Дінець, Дністро, Дунай споріднені з словами “дена”, “дно”. Якщо у піснях наших співається “Ой, дунаю, дунайочку”, то, очевидно, тут слово “дунай” вживається у значенні ріки, а не назви Дунай. Могла Ярославна плакати біля ріки Десна, або біля ріки Сема, і міг її голос лунати по течії (по дунаю); “дунай” — течія ріки. “На дунаї Ярославлин глас ся слишить: “Полечу, рече, зигзицею по дунаєви”” (“Слово про похід Ігоря”),
Якщо в оріян (арійців) Індії й Ірану слово “удан” значить “вода” чи “ріка”, то це не значить, що індуси чи іранці дали назви нашим рікам. Той, хто відважується доводити, що назва “Дніпро” іранська, бо іранці слово “ден” (дан) мають у значенні “ріка”, а “апр” — глибока, не знає, що “апр” — нетиповий іранський діялектизм. У мові “Авест” (у мові старих іранців) не “апр”, а “гафра” (гуфра) означає “глибока”.
Будьмо послідовними: якщо сьогодні історики прийшли до одностайного твердження, що рух племен відбувався не з Ірану до Европи, а — навпаки, то тоді шукаймо корінь Прамови Білої раси не в Ірані, а на берегах Дніпра, і обґрунтовано про це пишуть визначні історики Л. Паретті, де-Санктис.
25. Будучи в Індії, я говорив у Департаменті санскриту (Делі університет), що чимало назв рік Індії українцям зрозумілі, а для індусів, які не знають санскриту, ні. Наприклад, ріки Індії Тапті (Тепла), Вара (Вара, Вода). І це можна сказати й про старі назви міст Індії, Мадгі (Медове), Паві (Повітряне), Семла (Земляне), Дева (Дивове, Боже), Васан (Весняне).
У стародавньому Ірані (саме слово “Іран”, як я писав, має корінь “ір”, “ар”, “ор”, що значить “орати”, “плужити”) могли бути назви рік українсько-санскритсько-авестійські, та вони, після приходу до Ірану мусульман, забулися. Назви рік іранських Кизилузен, Зохре, і назви міст Аліабад, Ісфахан оісламщені.
Бага, Бог, Буг. Знаємо, що санскритське слово “бага” чи “багу” значить — багатство, багато, багатий. У “Магабгараті” “багута” значить — багато, а “багусаста” — багато щастя. У “Магабгараті” славиться ріка Багудака; слово “багудака” значить — та, що багато дає води, їжі, а “багувара” — багатоводна.
І річка Буг мала первісну назву Багу (Багата) не випадково. Риба йшла з моря у води Бугу на нерест. І в цій ріці завжди багато риби.
26. Ворскла. Уже добре знаємо, що санскритське слово “вар” значить — вода, ріка. З словом “вар” споріднені санскритські слова “варта” — дощова вода; “варшука” — дощіння; “варшака” — дощовий сік, вар; “варжака” — вар життя (вода життя). З слова “варшака” чи “варсака” оформилася назва ріки Ворскла.
Десна. У “Рик Ведах” слово “десна” широко вживається у значенні — даюча. І слово це відноситься до явищ природи — ліс дає дрова, хмара — дощ, ріка — воду, рибу. Звернімо увагу й на такі санскритські слова (взяті з “Магабгарати”) — “десатана” — місце в полі, “десакала” — місце життя родини (родинного кола), “десажата” — місце життя, “десазна” — місце знане.