44. Київська Русь — назва, придумана не щоб принизити Русь, а щоб звеличити її. Багатьох чарувала слава, краса, велич Руси. Слава Руси по світах рокотала. Її черленні щити, Її мечі харалужні, Її золоті шоломи, Її красния діви, Її вої “хоробри аки тури”, Її злотостременні вершники, Її славен град Київ многі князівства чарували. Усі вони хотіли ім’ям Русь “блюсти”. Новгородці, щоб і себе звеличити ім’ям Русь, створили назву Новгородськая Русь.
Кияни, щоб слава Русі не пропала, визначили, що дійсною Руссю є Київська Русь. Наслідуючи відважних новгородців, почали й інші князівства до свого імени добавляти ім’я Русь. І почалося — чия Русь? Яка Русь? Угорська Русь, Біла Русь, Чорна Русь, Червенська Русь, Галицька Русь, Литовська Русь, Карпатська Русь: очевидно, всі ці назви штучні. Взоруючись на них, москвини й собі зазіхнули на славу імени Русь, і, живучи на болотистій, бідній землі ріки Москва, вони проголосили, що є й Московська Русь. І історик С. М. Соловйов утвердив, маючи підтримку жандармів, що є Русь Московская. Якщо є Русь Московская, то може бути й Русь Ленінградская, Русь Казанская, Русь Урало-Фінская, Русь Мордвинская, Русь Сибірская.
45. Є одна Візантія і є один Рим. Немає Константинопольської Візантії, Нікейської Візантії, Кримської Візантії. Немає Капуйського Риму, Сицілійського Риму, Флорентійського Риму. Є одна Україна (Русь)! Вона (тоді, як західно-европейські народи шукали нових земель за океанами), покоряла фінські племена, Чудь, Водь, Весь, Мер’я (Мар’я), Мещера, Черемиси, Мордва. Вона на землях рослих, суворих і відважних фінських племен ставила гради (княжі палаци, оточені оборонними спорудами і охоронені княжими дружинами (військами). Я не оправдую ці завоювання предків моїх. Ніхто не має права неруські землі звати Руссю!
Колоністи, які прибули з України (Руси) на північні землі Фінських племен, давали своїм градам імена — град Ярослав, град Володимир на Клязьмі, град Суздаль, град Москва на Москві. І вони, щоб відсепаруватися від України (Руси), й творили назви “Русь Московськая”, “Русь Ростово-Суздальськая”: такі назви ображають почування Чудів, Водів, Весів, Мерів, Муромів, Мещерів, Черемисів, Мордвинів, Башкірів, Чувашів, Удмурів, і вони з відразою ставляться до гимну “СССР”, в якому співається, що всіх їх “навєкі сплотіла Велікая Русь”, тобто — навіки поневолила Чувашів, Башкірів, Мордвинів, Удмурів, Фінів, Карелів, Естонів, Латвійців, Литовців, Марійців, назвавши (для глуму перед світом) покорені землі “савєтскими республіками”.
Русь Московськая не має жодних політичних і моральних прав вважати себе продовженням історії України (Руси). Русь Московськая має політично-моральне право вважати себе продовженням прославленої історії Татаро-Монгольської орди не тому, що на територіях, на яких вона панує, пливуть ріки Бариш, Унжа, Кострома, Уфтюга, Чагода, Піжма, Клязьма, Алатир, Москва, Ірґіз, Кама, які своїми назвами пов’язані з тюркськими мовами, а тому, що найвизначніші історики Московитії Карамзін, Безтужєв-Рюмін, Соловйов та інші твердять, що Москва — “продукт могутньої Татаро-Монгольської орди”. З твердженнями цих істориків знайомтеся, читаючи другу частину оповіді “Україна-Русь, архиєреї грецької ортодоксії і Татаро-Монгольська орда”.
46. 1177 рік. Царем України-Руси (в 1174 році) став князь Роман Ростиславич — виходець з династії князів Смоленщини. Він, не звернувшись за допомогою до князів, сам пішов воювати з половцями. Чому сам? Він ні з ким не хоче розділити слави, чести і скарбів. Він хоче, щоб тільки йому “віщі пальці, на живі струни покладені, славу рокотали”. І... був він розбитий Половецькою ордою. І ніхто не хотів з ним розділити його поразки.
І князь Святослав Всеволодович (нащадок чернігівських князів Ольговичів) увійшов у Київ 20 липня (1177 року). І “висіді із сідла злата” і “дотчеся стружієм злата стола Києвського”. І він одружив свого сина Всеволода з Марією (донькою польського короля Казиміра). І в Києві відбулося гучне українсько-польське весілля. І князі Галицькі і Володимиро-Суздальські, і Пінські, і Новгородські (в ім’я позірного порядку) визнавали владу царя Святослава Всеволодовича. У них буйно проявлений інстинкт панування —і тому ніхто з них не визнає пана над собою, ніхто (в ім’я найсвітлішої цілі) не воліє бути чиїмсь підлеглим.