50. Військова частина царя Святослава Всеволодовича, яка гналася за ханом Кончаком, повернулася. На землі вже снігу не було, вночі земля примерзла. Вершники не могли (по слідах) пізнавати шлях утечі хана Кончака. (Кончак — син хана Сирчана. Цар Володимир Мономах під час бою з половцями був взяв у полон половецьких воєначальників, між якими був і хлопчик-ханчук Сирчан. Ханчук Сирчан у Києві навчився київської мови; звичаї і страви київські так сподобав, що не хотів додому вертатися. Щоб він пригадав свій рід половецький, йому посли половецькі дали понюхати євшан-зілля (полину), а співець Ксорь піснями про славних половців будив у ньому патріотичні почування. І він (ханчук Сирчан) повернувся додому. Тепер його син Кончак славиться поганською (звироднілою) жорстокістю. Наш літописець без потреби половецьке ім’я Ксорь написав, як Орь. Українці поневолені чужовір’ям, не мають права проявляти любови до рідної віри України (Руси); вони задовольняються тим, що свій патріотичний настрій піднімають оповіданням про євшан-зілля).
51. 1-го березня були розгромлені війська Половецької орди. 22 березня цар Святослав Всеволодович з славою і перемогою повернувся до Києва. Славилися у Києві князі-переможці Володимир Переяславський, Гліб Турівський, Ярополк Луцький, Ярослав Пінський, Мстислав Городненський і тисяцький Галицької дружини.
Київ, славлячи царя Святослава Всеволодовича і честю обдаровуючи його воїнів, знав, що взято в полон 7000 половців (між ними 417 половецьких ханів, і з ними — їхні родини), склади зброї, “табуни азійських коней”, грецькі “шерешири” — самостріли, що кидають “живий вогонь”. У Києві перед царським судом став воєначальник хана Кончака, харазький Турка.
Полонені половці, які хотіли щось сказати киянам, просили болгарських купців, щоб вони були перекладачами. Болгари і половці — люди одного племени. Кияни бачили, що одноплемінці (болгари і половці) вороже ставляться до себе. Болгари, прийнявши звичаї і мову України (Руси), перестали вважати себе тюрками.
52. На ріці Десна стоїть град Новгород-Сіверський, град племени Сіверян. Князі (Ігор Новгород-Сіверський і його брат Всеволод Трубчевський), довідавшись, що цар Святослав Всеволодович переміг орду хана Кончака, не приховали лицарської заздрости. Вони у 1185 році 23 квітня (у вівторок) вирушили з Новгород-Сіверського до Дону, щоб там, на широких Донських степах, розшукати кочову Половецьку орду, і вигнати її за межі України (Руси).
І татові (князеві Ігореві Новгород-Сіверському) на допомогу прибув з військом син (князь Володимир Путивльський). (Град Путивль стоїть на південь від Новгород-Сіверська, на березі ріки Семи. Град Трубчевськ стоїть на березі ріки Десна, на північ від Новгород-Сіверська).
1-го травня біля Дінця князь Ігор побачив затемнення сонця. І вдень була “тьмою вся воя покрита”. На небі (перед вечором) іскрилися зорі. У очах воїв стало зелено. Та похід не був спинений. Казав князь Ігор: “Русици, хощу главу свою приложити, а любо іспити шеломом Дону”.
Біля Дінця (на ріці Оскол) князь Ігор ждав прибуття князя Всеволода. Розвідка повідомляла, що половці, довідавшись про новий похід українців (русичів), об’єдналися, і ждуть прибуття нових військ половецьких.
Радники сказали князеві Ігорю: “Половецька орда, князю, дуже численна. Ідімо геть, нас мало, загинемо”. Князь Ігор відповів: “Коли меча не піднявши, утечемо, з нас сміятимуться люди. Сором страшніший за смерть!” Наші князі високо ставили славу і честь княжого імени. Княжі (володарські) імена така велика сила, що й хрещення України (Руси) не могло їх у перші століття зневажати.
Усі князі й царі України (Руси) і їхні сини, і їхні доньки мали двоє імен — рідне ім’я означало честь, славу, шляхетність, спорідненість з родом володарів і богатирів України (Руси). А чуже ім’я означало підлеглість грецькій ортодоксії.
53. Наприклад, 25 липня у князя Ярослава Із’яславича народився син, і княжа родина нарекла його Ростиславом, а піп, охрестивши, нарік Іваном. 26 жовтня у князя Всеволода народилася четверта дочка, і княжа родина нарекла її Собіславою, а піп, охрестивши, нарік Палагеєю. У князя Ігоря Святославича (Новгород-Сіверського) 8-го жовтня народився син, і княжа родина нарекла його Володимиром, а піп, охрестивши, нарік Петром.
Раби, смерди, холопи, монахи та інші люди нешляхетного походження, не мали права (на основі розпоряджень грека-митрополита Київського) мати рідні благородні імена (Святослав, Володимир, Богдан, Ярополк, Любомир, Боголюб, Всеволод, Ростислав, Дан, Зоряна, Русана, Світляна, Світанна, Весна, Квітанна, Мрія, Богуслава, Поляна, Лель, Віра, Ластуня, Росанна, Лада). Смердам, заляканим хрещенням, попи давали імена чужі, їх не питаючи.