“Піп дав їй ім’я Прозерпина. Що ж? Люди звикли лицювать, переіначили: Горпина” (Білецький-Носенко). Чому переіначили? Не могли погодитися з чужим ім’ям, яке вторгалося в їхній дім, і тому почали переіначувати, оріднювати.
Чужі імена в Україні (Русі) не тільки затінили красу нашої шляхетної мови, а й принизили тих, кому вони були дані. І стали ми холопським плем’ям грецької ортодоксії -плем’ям “Педька, Терешка, Шелефона, Панька, Охріма і Харька, Леська, Олешка і Сизьона, Пархома, Їська і Феська” (Іван Котляревський). (Треба мати велике терпіння і велике душевне здоров’я, щоб отим “німим рабам, гречкосіям” Педькам, Охрімам, Шелефонам православія грецької церкви оповідати, що їхня честь окрадена, і за таку щиру оповідь чути від них образи, глузування, погрози).
54. “Русичі великі поля червоними щитами перегородили, шукаючи собі чести, а князеві слави”. Посередині стоїть князь Ігор з військом своїм. Направо — військо його брата (князя Всеволода). Наліво — військо юного князя Святослава Ольговича. Попереду — військо князя Володимира (юного сина князя Ігоря). Стоять вони біля синього Дону — скоро почнеться бій з половцями.
Перед боєм сталося те, що часто приносило гибель воїнам України (Руси) і їхнім полководцям — появилася невихованість (недисциплінованість), безавторитетність (зневажливе ставлення до провідника). “Через незгоду сталося насильство від землі Половецької”. Тоді, коли вирішується справа життя і смерти, такі справи, як “згода”, “незгода”, не повинні існувати — повинен бути строгий і беззастережний наказ Головнокомандуючого.
Князі, очолені князем Ігорем Святославичем, виявилися людьми невихованими (недисциплінованими). Праця розуму їхнього і почувань їхніх була жертвенна, щира, відважна, розумна, але невихована. Князь Святослав Ольгович і князь Володимир Ігорович, не послухавши своїх батьків (князів), що стояли поруч, почали бій з половцями.
Князь Ігор (о, батьківське серце!), бачачи, що його син Володимир, не отримавши допомоги, загине, спішить за ним. Половці відходять від ріки: хочуть перед собою бачити широкий степ. Князь Володимир розбив передовий загін половецький і три сотні половців узяв у полон — та радість була передчасна.
55. Ніч. Князь Ігор кличе до себе сина — князя Володимира. І радить князям відступити у степ, узяти нових коней і спільно приготуватися до останнього бою. На розпорядження князя Ігоря, Головнокомандуючого, ніхто не звертає уваги: кожний вважає себе незалежним полководцем. Незалежність без дисципліни — дорога гибелі.
Вранці Половецька орда оточила військову частину князя Ігоря. Оточені воїни почали нарікати, що лихого князя мають, що князь привів їх до Дону на загибель. Нарікання навіть тоді, коли воно породжене лихими обставинами, вважається самороззброєнням.
Князь Ігор відповів, що нарікання — безглуздя, єдиний вихід — об’єднатися і всім стати до бою. І почався бій: під час бою князь Ігор був поранений у ліву руку. Він, побачивши, що чернігівські вершники побігли, почав гнатися за ними, щоб їх завернути. Не догнавши втікачів, він спинився на полі, тримається за ранену руку. Скинувши шолом, він отетерів: половецькі вершники несподівано оточили його, взяли в полон.
56. Князь Всеволод (брат князя Ігоря) біжить визволяти раненого брата з полону — та вже було пізно. Незважаючи на безстрашний бій українців (русичів), половці (їх було в п’ять разів більше) стали переможцями. “По Росі й по Сулі гради поділили, та хороброго Ігоревого війська не воскресити!”, “Русичі полягли за землю Русі”. “Никне трава жалощами, а древо з тугою к землі приклонилось...”
Половецькі воєначальники почали ділитися здобиччю. Гилбук узяв собі князя Ігоря Святославича. Елдучок — узяв князя Святослава Ольговича, Куптивул — князя Володимира (сина Ігоря Святославича). Роман (і такі імена мали половці) — князя Всеволода Трубчевського. Хан Кончак, бачачи, що ранений князь Ігор Святославич не виконує вказівок Гилбука, узяв його до себе.
215 воїнів (українців-русичів), проскочивши через половецькі застави, повернулося в Україну (Русь). Інші — полягли на полі брані, погинули від ран, потонули в Дону, стали половецькими рабами. І “жени руския восплакашась, аркучи: “Уже нам своїх милих лад ни мислію смислити, ни думою сдумати, ни очима соглядати.., тоска розліяся по Русі””.
Щоб стати переможцем, треба крім хоробрости, посвяти і сили, мати ще й дисципліну (впорядкованість) розуму й чуттів, я ширше про це оповідаю в оповіді “Що вище розуму?” “Під час спільного походу на половців 1187 року Ярослав Чернігівський захотів вернутися назад, і ніякі умовляння інших князів, між ними і його старійшини Святослава, нічого не осягнули. Сей брак субординації не раз був причиною неудач” (М. Грушевський, “І. У-Р”, т. З, Ню Йорк, 1954, стор. 251). Латинське слово “субординація” значить “наведення порядку”: чітке підкорення молодших провідників старшим, керуючись правилами військової дисципліни.