Выбрать главу

Хан Темуджін дав наказ у сімдесяти котлах зварити усіх тих, які проти нього збунтувалися, ширячи між людьми нарікання на нього. Зв’язані бунтівники були вкинуті в кип’ячі котли. Вони криками жахали плем’я хана Темуджіна. Мати учила: “Темуджіне, сину мій, ворогів жахай помстою, приятелів ласкай дарами, ти більше, ніж людина!”
74. Китайські письменники, які особисто бачили татарів хана Темуджіна, описують їх так: “Лиця у них широкі, плоскі, чотирикутні. Очі в них без верхніх вій; рідкі вуса й бороди. У них зовнішність відразлива. Вони родяться і виростають на конях. Вони самі (без учителів) вчаться стріляти, їхнє життя проходить на полюванні.
Вони (татари) не люблять мити руки перед їдою. Під час обіду сильніший татарин (керуючись правом сильного) хапає собі найкращий кусень м’яса: у них сила поважається понад все. Коли товщ хапається до пальців, вони руки обтирають об шкіряний одяг, який від бруду блискучий. Коли гість так нап’ється кумису, що вже не володіє собою, здобуває повагу — напився — значить щира людина, їй можна вірити.
Вони неписьменні. У них є стародавні традиції: коли тато умирає, то син одру­жується з татовими молодшими жінками, їхні діти вважаються дітьми всіх чоловіків. Хліба у них немає; м’ясо — їхня головна їжа”.
75. Коли між сусідніми кочовими татар­ськими племенами поширилася вістка, що хан Темуджін має 30-ть тисяч воїнів, і тих, хто йому не кориться, живцем варить у котлах, сталося “чудо”: під час наближення хана Темуджіна до того чи іншого племени, плем’я без бою йому підкоряється, приєднується до Темуджінової орди.

Хан татарського племени Кераїтів, поба­чивши наближення хана Темуджіна, підняв меча. У палаці хана Темуджіна висить череп, обкутий сріблом, — це череп хана Кера­їтського. Татари знають, що цей череп є “вті­ленням гніву Темуджінового”. Шукаючи но­вих пасовищ і рік, хан Темуджін привів свою орду на береги ріки Амур і її приток. Орда живе у барвистих шкіряних наметах; вона подібна на військовий табір.
У 1195 році з Заходу (із західних сибір­ських лісів) прибув русявий подорожній до наметів орди Темуджінової. Він познайомився з Темуджіновими воєначальниками. Поба­чивши, що вони беззастережно слухають хана Темуджіна і, як Бога обожують його, сказав: “Бог передає народи і землі ханові Те­муджінові. Курултаї, звіть хана Темуджіна Царем Царів! Сила, честь, перемога ваші у вашій покорі ханові Темуджінові”.
Хан Темуджін на березі ріки Онона сам себе проголосив Чингіс Ханом (Великим Ханом). Курултаї-воєначальники натхнули татар вірою, що “Чингіс хан Темуджін — Втілення Неба і Землі”. Могутня віра — могутня сила.
Яке мав ім’я подорожній, і хто він був — в історії орди Темуджінової не зазначено. Був він потомком волхва, який після хрещення України (Руси), рятуючи життя, утік у Сибір? Був він оріянином-індусом (буддистським проповідником) прибулим з таємничого Тібету? Ніхто не знає. Та на основі тих нас­танов, які він дав Темуджіновим воєна­чаль­никам, бачимо, що він володів мудрістю творення військової сили. Він дав ханові Темуджінові золотий тризубець, сказавши: “З цим переможеш!” (Знаємо, що буддистські проповідники і тібетські паломники ходять з тризубцями).
Чингіс Хан Темуджін могутній тому, що його курултаї-воєначальники, його обожу­ючи, самі стали могутніми і казково багатими.
76. Плем’я Уйґурів, не піднявши зброї, визнало владу Чингіс Хана, і склало свої золоті скарби до ніг Чингіс Хановим ку­рул­таям. Чингіс Хан у 1210 році ввійшов у Китай — узяв 80 градів. Бачачи, що китайці мало мають харчів, він наказав старих китайців умертвити, як “непродуктивну людську силу”.
Китайський цар Ніючей дав Чингіс Ханові дар — “500 найчарівніших у світі китайських красунь, 3000 коней, юнаків-рабів, золото, шовкові тканини”. Володар Тібету, бачачи, що військо Чингіс Хана — “високоор­гані­зована машина” (є наказ і є смерть, або — виконання наказу), беззастережно визнав владу Чингіс Хана.
Три дні горить Пекін. Покоривши про­стори Китаю, народ старої і високої культури і цивілізації, Чингіс Хан веде Татарську орду на Захід. Татари (діти, дорослі й старі) живуть самодисциплінованим військовим життям, яке відповідає природі їхнього кочового мисливського побуту.
77. 1219 рік. Чингіс Хан завоював Бухару. Бухара (місто теперішнього Узбекістану) стоїть на головній вузловій дорозі. З Бухари можна їхати до Китаю, Індії, Багдаду, Києва. Цар Бухари тікав у напрямку Північного Ірану. Чингіс Хан дав наказ двом полко­водцям, щоб вони догнали утікаючого царя. Вони догнати не могли: цар Бухарії притаївся на одному з островів Каспійського моря.