Маючи від Чингіс Хана дозвіл, два полководці повертаються з Табарістану через Кавказ. По дорозі вони грабують племена Ясів, Осетинів, Абхазців, Черкесів. На Північному Передкавказзі вони ограбили Половців. Вони (Чингісханові полководці) на Волзі довідалися, що золотий тризуб, який стоїть біля священного вогнища у Каракорумі, колись був священним знаменом русої України (Руси). Каракорум — столиця Чингіс Хана Темуджіна стоїть біля ріки Орхан, на південь від Байкальського озера.
78.1223 рік. Чингіс Хан Темуджін має 68 років. Його орда, йдучи на Захід, стрінула біля берегів Сурозького (Азовського) моря половців. Татари сказали половцям: “Ми ж брати, йдімо спільно”.
Половецький хан Кончак побачив, що прибулі “браття по крові” розпоряджаються половецькими кіньми, скарбами, людьми, як своєю власністю. І він тікає від “братів по крові” на землі України (Руси). Татари доганяють його, і на березі моря розпорюють йому живіт, щоб він умираючи, бачив своє нутро.
Новий половецький хан Котян дає князям України (Руси) дари — коні, буйволи, невільників, злото. І каже: “Вони нас б’ють сьогодні, а завтра битимуть вас”.
У Києві тривога: прибулий з Константинополя грек-митрополит Кирило у святій Софії налякав киян, речучи, що “таємничий народ” (татари) був тисячу років перед Христом покорений Гедеоном, і жив він у пустинях Північного Сходу. І тепер йому призначено перед кінцем світу іти з Азії до Европи, і покорити всі країни! Дбайте раби Божія за спасіння душі, церкві дари несіте, со страхом і трепетом покоряйтеся. Написано: “Від мене йдіть прокляті в вогонь вічний, а праведні підуть в життя вічне!”
79. Хан Котян — тесть князя Мстислава Мстиславича Галицького (Удалого) має успіх. У Києві відбувається з’їзд “старійшини в землі Русі”. Приїхали найвпливовіші князі України (Руси). Цар України (Руси) — київський князь Мстислав Романович очолює з’їзд. Біля нього сидять — князь Мстислав Галицький, князь Мстислав Чернігівський, князь Данило Волинський. Князь Суздальський прислав гінця, що він вітає з’їзд, і обіцяє прислати своє військо для спільного походу проти татар.
Війська України (Руси) зібралися біля острова Хортиця. І сюди прибули татарські посли, і сказали: “Ми, татари, прийшли воювати не з вами, а з нашими рабами-половцями, неслухняними конюхами”. Татарські посли на Хортиці були вбиті.
80. 1223 рік. 31 травня, п’ятниця. Біля річки Калка (тепер вона зветься Капець, біля Маріуполя тече в Азовське море) почався бій з татарами. І повторилася стара помилка: почали під час бою сперечатися три Мстислави (князь Мстислав Київський, князь Мстислав Галицький і князь Мстислав Чернігівський). У них праця розуму сварлива, невпорядкована, відсутня контроля праці чуттів. Вони бій програють. У них немає рідного авторитету. У них духовність чужа -Бог Ісус — юдеєць. Духовний лідер (митрополит) — грек. Військове божество — архистратиг Михаїл — греко-юдеєць. Гляньте, на їхніх шоломах грецькими майстрами намальований у грецькій одежі — в короткій спідничці архистратиг Михаїл. Гляньте на татар — у татар є віра, що Бог передав Чингіс Ханові Темуджінові землі і народи. Татари вірять, що вони беруть те, що їм дане Богом; їхня незалежна віра керує їхніми мислями і чуттями; дає їм силу бути незалежними людьми.
81. Половці, побачивши, що татари летять нестримним буревієм, почали тікати. Тікаючи, вони переляканою юрбою ввірвалися у ряди військ князя Мстислава Галицького — появився страх чи, як пише М. Грушевський, “загальний безпорядок і замішання”. Чому? Тому, що в Україні (Русі) немає авторитету — кожний князь окремо дає команду і жодного зверхника над собою не визнає. Князь Мстислав Галицький залишив поле бою, спішить додому.
Цар України (Руси) Мстислав Романович, побачивши, що ніхто його наказів не виконує, почав своє Київське військо укріплювати на березі Калки. Він за старим предківським (скитським) звичаєм створив з возів “оборонний вал” — кілька рядів возів творили дугастий ланцюг.
Князь Мстислав Галицький, перепливши Дніпро, наказав лад’ї (човни) порубати, щоб стримати переправу татар через ріку. Він тікає у Галичину. Князь Володимир Рюрикович Смоленський, покинувши поле бою, тікає до Києва.
Цар Мстислав Романович стоїть на кам’янистому березі річки Калки. Він бачить, що татари кільцем оточують його військо. Він три дні сам веде бій з татарськими вторжниками.