85. Царю України (Руси), любий Мстиславе Романовичу, любі князі України (Руси), рідні тати наші, де ваші могили? Де лежать ваші кості? Де лежать ваші порубані серця?
“Головною причиною поразки була взаїмна велика заздрість між двома Мстиславами, які влаштовували цей похід” (Е. Голубинський, “Історія Руської церкви”, 1900 р., т. 2, стор. 4). “Якби князі Русі в згоді були і спільно бились, то татари не перемогли б їх” (В. Н. Татіщев, “Історія Россійська”, т. З, стор. 218). “У рішучий момент між старшими князями — трьома Мстиславами сталася незгода”, “Через се Мстислав Галицький не упередив своїх іменників про прихід монголів, і розпочав з ними битву сам на власну руку...”, “Тікаючи, половці впали в табір иньших князів, що не брали участи в битві, і нічого не знали про неї, й наробили тут загального непорядку й замішання. Настала загальна паніка, всі кинулися тікати, в тім і Мстислав Галицький з своїми полками. Монголи кинулися за ними гонити” (М. Грушевський, “І. У.-Р.”, 1954р., т. 2, стор. 241).
86. Учімося на перемогах і поразках батьків наших, їхні розумні судження впроваджуймо в наше життя щоденне. А їхні помилки (помилки здійснені царем Володимиром у 988 році, помилки здійснені князем Ігорем Святославичем в 1185 році, помилки здійснені князями нашими у 1223 році), по-синівському виправляймо — такий закон життя, такі основи еволюції.
Чингіс Хан Темуджін, почувши, що його син Тосхус посічений мечами України (Руси), дав наказ воєначальникам прибути до Бухари. І Татарська орда, хоч і здобула перемогу, пішла на Схід. Наказ Темуджіна на всіх діяв, як “наказ Неба і Землі”. У Бухарі Темуджін сказав своїм воєначальникам: “Покорені не є приятелями Покорителів. Щоб Покорителі могли безпечно панувати, вони повинні навівати жах на Покорених. Смерть Покорених приносить безпеку для Покорителів”.
87. Воєначальники вірили, що Чингіс Хан Темуджін — їхнє особисте щастя, його наказ — їхній особистий шлях щастя, слави, влади і багатства. Звичайні воїни, славлячи Темуджіна, беззастережно виконували накази курултаїв (командирів), і берегли їх життя.
Наприклад, воєначальник Гам’ябек був розгромлений військом князя Мстислава Мстиславича. І — тікає Гам’ябек. Татари тілами своїми прикрили Гам’ябека від стріл ворожих: вирили яму, в ямі живого заховали його. І мертвими тілами татарськими прикрили, і тут же й самі від ворожих стріл падали. Гам’ябек жде ночі, щоб вилізти з ями і втекти.
Ще димлять гради і селища на берегах Дніпра. “З риданням і стогнанням повертаються з лісів селяни з родинами”. Єреї по церквах речать, що Ісус Христос вислухав молитви єрейські і відігнав татар, зникли ті, “Кого Богъ во гньвъ Своемь насылаль на землю Рускую. Откуда приходили сіъ ужасные иноплеменники? Куда ушлі? Извьстно одному Небу й людямь искуснымь вь книжномь ученіъ” (“Новгородський літопис”).
88. 1-го листопада (п’ять місяців після бою на Калці) прибув до Києва з Константинополя грек-митрополит Кирило 2-й. Константинопольський патріярх Герман 2-й стурбований, що римський папа Григорій 9-й отримав нові прибутки — вогнем і мечем на віру Христову навернений народ Фінляндський.
(Так, як москвини, навертаючи той чи інший народ на віру Ульянова (Лєніна), закабалюють його москвинськими законами і порядками, так і Рим-Візантія, навертаючи той чи інший народ на віру Христову, закабалювали його римо-візантійськими догмами і порядками. Так є — хочеш покорити той чи інший народ, наверни його на ту віру, що ти маєш, і він стане твоїм рабом. Знали цю істину хрестоносці, могаметанські вершники, і знають цю істину політкомісари шовиністичної москвинської релігії Ульянова (Лєніна). Покоривши народ, розслаблюй його душу казанням про царство небесне, або — про всеправедність большевицького комунізму).
Князь Ярослав Новгородський, виконуючи христолюбний наказ грека-митрополита Кирила, веде своє військо у Фінляндію, щоб фінів від неправильної християнської віри відвертати і на правильну християнську віру навертати. Не знайшовши у фінів ні срібла, ні золота, він їм наказав до річки прибути. І єреї православія церкви грецької почали переляканих Фінів і Карелів хрестити.
Волхви, які жили в лісах біля Новгорода, відважно рекли: “Князь Ярослав більше дбає про віру грецьку, ніж про люд землі рідної. Чужоязикі люди ув’язнюють внуків Дажбожих, поневолених греком Саваотом. Горе прийде чорне — розум і душу внуків Дажбожих мучитимуть греки-єреї і татари-курултаї!”
89. Новгородські монахи привели спійманих чотирьох волхвів. Волхви прийшли з Київщини до Новгорода, вість тривожну речучи.