Татари сильні й відважні тоді, коли люта зима скує болота, ріки, озера — ніщо не стримує їхніх “кібіток”. Найбільше вони бояться Української весни — грузький чорнозем, на якому тане сніг, біжать струмки, покриті шляхи водою, навівають жах на Татарську орду. Татари, лікуючи по дорозі рани, спішать на цілинні Донські степи.
Град Козельськ, який завдав орді найбільші рани, був ханом Батиєм названий “Мау Балгасун” (град Зла).
104. 1239 рік. Литовці, довідавшись, що татари розгромили збройні сили північних колоній України (Руси), вторгнулися у Смоленщину. Історики Москвинського государства обвинувачують князів України (Руси), що вони не йшли боронити “Сєвєрную Русь” тоді, коли її спустошував Батий.
(Ніхто не має права рідні землі племен Мері, Мордви, Черемисії, Муроми, Мещери, Перми, Башкірії звати “Сєвєрною Руссю”! Колонії України (Руси), які Московитія зве “Сєвєрною Руссю”, від часів Андрея Суздальського (Боголюбського), ставилися вороже до України (Руси), і не вважали себе підлеглими стольному граду Кия).
Цар України (Руси) Ярослав Всеволодович став в обороні Смоленщини, вигнавши з її земель литовців. Н. М. Карамзін пише, що “князі південної Россії, не бравши участи у бідуваннях північної, здалека дивилися на неї байдуже” (“Історія Государства Россійського”, т. 4, С.-Петербурґ, 1892 р., стор. 4). Князі “південної Россії” вважали себе князями України (Руси); для них терміни (введені москвинськими шовіністами) такі, як “Сєвєрная”, “Южная”, були невідомі. Вони (князі України-Руси) знали, що татари творять у Москвино-Суздальщині ті жахіття, які в 1169 році творила Москвино-Суздальщина в Києві.
І хан Батий, знаючи, що князі Москвино-Суздальські відокремилися від України (Руси) і вороже до неї наставлені, був певний, що Київ не боронитиме ні Москви, ні Суздалі. Коли б німці завоювали Україну (у часи Гітлера) і назвали її Східною Німеччиною, то це було б те саме, що звати рідні землі Мордвинів, Карелів, Черемисів, Башкірів, Чувашів “Сєвєрною Россією”.
105. До Києва, Чернігова, Переяслава, Турова, Торчеська, Вишгорода, Іскоростеня, Мозиря, Трипілля, Острога, Канева, Сакова, Мижибожжя ідуть і йдуть утікачі з півночі? Хто вони? Вони повертаються на землі батьків своїх. Вони, як колоністи, панували на півночі, на землях Фінських племен, і тепер биті татарами і мордвинами, зирянами, чудями, черемисами біжать додому.
Хан Батий, привівши пошарпану боями і дорогами орду до порядку, веде її на Захід. “Страшенною хмарою йшла його орда. Попереду кінні ватаги її палили і грабували усе перед себе, за тими ватагами сунула головна орда із возами, гуртами скоту й верблюдів, табунами коней, отарами овець, жінками і дітьми. Стогін і плач стояв від орди, і здалека було чути, що вона наближається; де вона пройшла, земля ставала чорною, як після сарани. По спалених селах та містах, усе, що можна було забрати, вони забирали; людей брали у неволю і гнали поперед себе, як отару, забирали худобу й коні; старих, малих та хворих без жалю вбивали, — по майданах після татарського гостювання валялися на землі непоховані трупи людей і коней; дивлючись у небо своїми мертвими очима та вишкіривши зуби, вони наче осміхалися до вовків та орлів, що шарпали та розтягали кістки їх навкруги” (М. Аркас, “Історія України-Руси”, Краків, 1912 р., стор. 75).
Чому одні тікали в ліси, а інші — брали хрести і йшли стрічати татар? Їм колись діди казали — “з хрестом проти чорта!” Правнуки забули, що в часи хрещення України (Руси), той, хто мав на шиї хреста, міг спастися від меча, а хто не мав — падав з розсіченою головою. Іде до тебе з мечем чорт-хреститель, покажи йому хреста і він, повіривши, що ти вже хрещений, обмине тебе. Правнуки, забувши значення слів “з хрестом проти чорта”, взяли хрести і з дітьми стали край села, і літописець написав, що люди “исхождаху противу имь со кресты, они же избиваху всьхь”.
106. Хан Батий спалив град Переяславль. Ті, що мали щастя втекти з Переяславля, старалися перепливти Дніпро, і шукати порятунок у Києві, Вишгороді, Білгороді, Богуславлі, у густих дібровах ріки Рось.
Борониться Чернігів, оточений татарами. На допомогу чернігівцям спішить з невеликою військовою частиною князь Мстислав Глібович. Під час бою з татарами він потерпів поразку, і тікає в Мадярщину. “Чернігів був узятий і спалений, але єпископ був помилуваний, у татар був звичай шанувати віру кожного народу і її священнослужителів. Після взяття Чернігова племінник Батия, син Угедея, Менгу-хан приїхав до Піщаного містечка на лівий берег Дніпра, проти Києва, щоб подивитися на це місто. Татарин, як пише літописець, дивувався красою і величністю Києва, і відправив послів до князя Михайла і громадян, щоб Київ без бою підкорився, прохання послів не було взяте до уваги. І посли були вбиті” (С. М. Соловйов, “Історія Россії”, 2 кн., Москва, стор. 143).