116. І сказав татарин: “Будете в Києві людей грецької віри упокорювати, будете учити їх, що влада хана Батия Богом дана?” Монахи поклонилися: владу хана Батия вітають, за хана Отцю і Сину, і Святому Духу моляться, і славлять і нині, і повсякчас, і на віки вічні.
“А хто для вас рідніший — ваші брати рідні вам по тілу чи Христос?” — спитав татарин. “Христос! Христос нам рідніший, ніж наші брати рідні нам по тілу, бо Христос безсмертний цар і Бог наш, а рідні брати — земля єси, і в землю підуть”, — сказав монах Афанасій.
І волхв Сила відповів: “Ви, віруючі грецької церкви, кажете, що по-євангельському живете? У “Євангеліях” є зерно і є полова. Ви захоплюєтеся половою, а зерна не бачите. Апостол Павло рече вам: “Я сам бажав би бути відлученим від Христа за братів своїх, рідних мені по тілі””.
“Чуєте, Павло освячує силу кровної споріднености, доброго брата рідного любить більше, як Христа. І Христос жидів, братів своїх рідних по тілу, любив більше, як римлян, сирійців, скитів, греків. Христос не любив самаритянку, звав її чужинкою. І ми Христа звемо чужинцем. Якщо Христос хоче, щоб Русь шанувала його, він повинен шанувати Русь. Ми не раби Христові, ми не раби татарські. Ми з роду Дажбожого походимо, ми внуки Дажбожі. Ми віримо: рідна влада від Бога, а чужа — від нечистої сили. Кажу цю Божу істину Батиєві і кажу християнам грецької церкви”.
117. Монах Афанасій, перехрестившись, сказав: “Антихрист! Зразу видно, що антихрист, язичник, безбожник, поганець! Ми, християни грецької церкви, не думаємо про життя земне, воно спокусливе, гріховодне, поганське. Розкоші земні — приманки диявольські!”
Волхв Сила відповів: “Не так ви, чорноризники, поступаєте, як благословляєте. Що ви зробили з рідних людей? Болгарську мову в Києві прославляєте, стоячи на колінах перед церковними грецькими золотими ідолами. А мову української матері заборонили у церквах, у монастирях, у школах: прививаєте киянам віру, що чуже слово святе й мудре, а рідне — глупе й гріховодне. Обман називаєте Божою істиною. Грек-пан і татарин-пан, а кияни у Києві їхні водоноси, дроворуби. Такою культурою, такою освітою, такою мораллю, такою мудрістю гнобите киян. Духовне рабство звете правдивою вірою, Божою євангелією, спасінням грішної душі?”
“Мовчите? Перед приходом Батия (і про це кияни знають) Києво-Печерська лавра мала 64 “Євангелії” оправлені золотом, сріблом, діямантами. І одна з них (князем подарована) була особливо пишна — 763 діямантами прикрашена!
Чужу мудрість діямантами прикрасили, святою назвали. Рідну (споконвічну, батьківську) мудрість до стовпа ганьби прив’язали, поганською назвали: обпаскудили рідне, щоб народ перестав поважати себе, щоб народ утратив віру в себе”.
118. “У цій Лаврі (і про це кияни знають) було 25 митр, окутих золотом і дорогими каміннями, 40 панагій діямантами обікладених, 19 золотих хрестів. Головна митра була прикрашена рубінами і алмазами, її вартість — 20 тисяч золотих карбів!
Церковною пишнотою запаморочуєте розум трудолюбних київських людей. Затьмарюєте їхнє мислення чужоязикими казками. Уяву моторошите варварською Іродовою різаниною дітей! Хіба це віра? Хіба це духовна наука про праведне життя? Ні, це не віра, це іконостасне видовище, при допомозі якого єреї відтісняють рідне на друге місце, а чуже ставлять на перше місце. Єреї мають маєтки (поля, ліси, пасовища, млини, пасіки), де в поті чола працюють побожні православні, звикають бути рабами, дбають про спасіння душі: їх, коли вони помруть, рідна церква від імени Ісуса відправить во Юдею на лоно Авраама, де праведники спочивають. Велика плата!”
“Коли Батий вторгнувся на землі України (Руси), грек (митрополит Іосаф), який був Візантією наставлений батькувати над скитським (українським) народом, від’їхав з Києва додому з пограбованими церковними скарбами. І тепер ви прибігли татарам висловити прихильність, прилащитися до них. За душею моєю прибігли, дайте моєму синові рану вилікувати, він боронив Київ. Мовчите?”
119. І сказав татарин: “Монахи! Хто задушить волхва Силу? Татари словам не вірять — хочуть бачити доказ відданости”. Два монахи поквапно кинулися душити волхва. Третій почав плакати, сказав: “Хай вони душать, я не можу, не всі монахи однакові”.
“Стійте! Не душіть, нас греки душать каноном, а татари — кушаком. Ви, монахи, посатаніли, грецькій церкві догоджаючи; до татар-поганців прилащуєтеся. Не я, Небо Батьківщини карає вас!” — сказав татарин.