Двоє покараних монахів з обриву покотилися до Видибицького монастиря. Третій усе збагнув: люди, одягнені, як татари, славними киянами є.
120. “Батьку Сила, тепер усе скажемо. 17-ть років тому татари нас взяли в полон, я племінник царя Мстислава. І він, і його зяті були татарами замучені на Калці. Я мав тоді п’ятнадцять років”.
“Ти Святослав?” — спитав волхв Сила. “Так, я Святослав, а то Із’яслав, а то Володимир. Ми жили в Каракорумі, для Чингіс Хана Темуджіна рибу ловили. Є сотні киян у Каракорумі, Бухарі, у Сак’ї — у горах Тібету, на берегах Яндзін-Дзяну”.
“Прибувши до Бухари, ми готувалися їхати до Хурамабаду, у Персію. Відсторонившись від Орди, вночі втекли”.
І сказав волхв Сила: “О, душе душі моєї, сини мої, святі соколята! Є ще правда в Україні (Русі)! Чуйтеся безпечно, в Києві покищо татар немає, пішли на Захід. Угощу вас сушеною рибою, солодким варом; путь стомила вас, ніч кличе спочивати. Ранок нові подарує сили. І я вас дещо спитаю”. Святослав, Із’яслав, Володимир принесли соломи на постіл: їм помагає монах, він відрікся грецької віри і волхва Силу назвав батьком.
121. Ранок. Волхв Сила спитав: “Хто такі татари і що думають про нас, ворога треба знати. І що ви думаєте робити у Києві?” Святослав сказав: “Оповідатиму те, що чув. І бачив.
Цар Мстислав на Калці, ідучи на смерть, казав: “Велика Україна (Русь) має сім мільйонів населення. І могла б проти Монголів поставити мільйонове військо. І без великих зусиль знищити їх”. Я вірю в це. Тепер ми стали монгольськими рабами, погіршає наша врода, поменшає наш розум, помарніє наша вдача, перестанемо ми любити себе.
Монголи ставляться до України (Руси) дуже вороже. Чому? Вони заздрісні й розгнівані. Заздрісні, що ми люди рослі, сильні, горді. Розгнівані, що ми в 1223 році на Калці вбили десятки тисяч родовитих монголів з племени Чингіс Хана Темуджіна. Ми вбили молодого хана Тосхуса, який був сином Чингіс-Хановим.
І хоч монголи на Калці були переможцями, вони зазнали таких великих утрат, що йти вперед сил не мали. І тому повернулися за Волгу. Чингіс Хан, почувши про великі втрати монгольські, дав наказ творити військо з тюркських племен, а Монголів назначати сотниками, тисяцькими, темниками.
І знову ми біля Порогів убили монгольських послів. І в Києві ми вбили послів хана Батия.
Монгольські шамани назвали Україну Русь “яшертан бархан бірюк”, що значить “таємно ідучий вовк”. Хан Батий позбавить (так думаю) Україну-Русь прав мати князів і військо. Монгол тому племенові, якому він зичить вічного рабства, каже: “Хай ця отара не матиме чабана”.
Монгол вірить, що “чабан отарі даний Богом”; “отара, звикши жити без чабана, не любитиме чабана ні рідного, ні чужого”. Не маючи провідного мозку, отара буде нездібна себе боронити. Монгол вважає, що це найтяжча кара для рабів.
Справжніх Монголів у всьому світі трохи більше, як один мільйон. І вони (про це чув у Каракорумі) завоювали сто мільйонів людей різних земель і язиків.
Татари невисокі ростом, смаглолиці, вилицюваті. Голять волосся за вухами і вище лоба. Заможні татари ходять у дорогому одязі, мають багато тканин з Персії, Китаю, хутра з Мордовії, Башкірії, волзької Болгарії”.
122. “Домів у татар немає, живуть у шатрах, зроблених з пруття, пруття покриті сукнами, шкурами. Вгорі в шатрі отвір для диму і світла. У шатрі постійно горить вогонь. Живляться татари м’ясом і кашою. Хліба не знають, але коли де дістануть, охоче їдять. Кашу їдять руками, руки обтирають об волосся, взуття, одяг. Котли, в яких варять їжу, не миють. Китайці їх вважають нечепурним народом.
Вони, п’ючи кумис, співають. Не можна їх назвати гуляками. Чоловіки роблять стріли, учать дітей їздити на конях і стріляти. Дівчата поруч з юнаками їздять на конях і стріляють з луків.
Татарки тяжко працюють; сидячи у шатрах, шиють, варять. Вони й шатра ставлять і розбирають їх тоді, коли Орда переходить в інше місце. Між ними велика зрідненість, усі живуть, як одна родина. Може тому, що сестра й брат одружуються, невістки живуть з свекрами, зяті з тещами, усі породичені. Татарки бояться своїх мужів: у законах Чингіс Хана визначено, що жінка беззастережно кориться чоловікові. Татарка, ставши жінкою, ставить собі шатро.
Їхні шатра ніколи не замикаються. Та й замків у них немає. Татари у чужоплемінників крадуть, у себе — ні. Вони терпеливі й виносливі. Коли голодні і їжу тяжко дістати, старший їм наказує співати, і вони співають. Вони про себе високої думки, їхнє племінне самолюбство їх єднає, зріднює. Коли я заходив до них у шатро в гості, то сідав на щось нижче. Чужинець у шатрі не може сидіти на вищому сидженні: татарин вважає, що ніщо чуже не може в їхньому шатрі бути вище за татарське. Є думка, що ці поняття вони запозичили у китайців”.