Без шкури татарин жити не може. У кожного шкіряний мішок. Приїхавши до річки, він одежу кладе в мішок, пливе, тримається за хвоста: кінь добре плаває. У кожного татарина лук, тридцять стріл, щит. На кожних двох татар один кінь, на кожних десятьох — одне шатро, дві лопатки, серп, пилка, сокира, сто голок, мотузка, котел. У кожного татарина “каптаргак” — шкіряна торбинка для харчів, у якій смужки сушеного м’яса.
Коли відбувається огляд орди, усі діляться по десять осіб, перед собою кладуть речі: показують, що в них є так, як сказав Чингіс Хан. У Орді татари всі рівні, але старшина має кращий одяг і кращий щит. Я думаю, що монголи у китайців запозичили спосіб життя і правління”.
127. Квітень. З лісів і землянок щодня люди прибувають до Києва, місто швидко залюднюється. Святослав і його приятелі стали киянам відомі, як утікачі з татарської неволі і оборонці волхва Сили. І сказав Святослав: “Попи і монахи уже знають, що татари беруть їх під свою ласкаву охорону. Вони нас видадуть. Вечером ми підемо. Але куди?”
І сказав волхв Сила: “За Дніпровими Порогами є острів, там і могила царя Святослава. Там і Пар’янова рінь. І там безлюдно, спокійно, безпечно тепер. Туди й підемо. Та ви поки що татарського одягу не скидайте.
Щоб наші люди не вбили вас, думаючи, що ви татари, я осіню голови ваші знаком воїнів шляхетних. Поголю бороди, голову, матимете вуса й косу. Житимемо косацькою родиною, там за Порогами. Ні попам, ні татарам не коритимемося. Матимемо вівці, коні, корови, улики, ловитимемо рибу. І для самооборони матимемо зброю. І тому ці мечі, списи візьмемо. І коні в нас є. Я много літ жив таким життям у лісах”.
128. Орда хана Батия підійшла до града Володимир-Волинського. Ті люди, які не вірили попам, утекли в ліс: притаїлися в болотистих заростях і спаслися. Татари обминали болотисті землі; їхні вози люблять сухий голий степ.
Ті люди, які вірили попам, бігли в церкви і ставали на колінах перед чудотворними ідолами грецької церкви, спасіння просили, погибли. Хан Батий дав наказ палити церкви разом з людьми.
Літописець написав, що в Новгород Волинському були “попалені й поруйновані церкви, у яких було повно обгорілих людських кісток”. Татари не палили церкву тому, що були ворогами віри грецької, навпаки — вони віру грецьку проголосили корисною, бо вона учить рабів коритися рабовласникам.
Православні зносили скарби у церкву: татари руйнували церкву, щоб забрати скарби. “Ікону Божій Матері одраша, украшену златом і серебром і каменієм драгим і іниє одраша, а іниє ізсекоша”.
(Літописець не згадав, що в 988 році у Києві ікону (образ) Дажбога, украшену золотом і сріблом, — “одраша” і “ізсєкоша”. Тим золотом, що було здерте з образу Дажбога, хрестителі прикрасили образ Саваота).
129. Сьогодні археологи знайшли зруйнований град Райки. Площа града покрита людьми: кістки лежать в тій позі, в якій падали люди смертельно ранені. Жінки і діти лежать на порогах домів.
І видно по кістках, що мати, умираючи, пригорнула до себе дитину. Град Райки був спалений. Загинули ті, що не встигли утекти. І “Те саме виявлене розкопками міста Колодяжине на ріці Случі. Літопис зберіг відомості про взяття цього міста Батиєм: “Й приде к городу Колодяжьну, й постави пороки 12 й не може розбити стены, й начать перемолЬвливати люди. Они же послушавши злого совьта его, передашася й сами избити бьшіа””.
“Розкопки в Колодяжині виявили, що тут також вся площа городища вкрита кістками людей, які загинули в бою. Скрізь сліди пожарищ і руїн. Після знищення жителів татари пограбували місто і спалили його. Одне за одним татари захоплювали і знищували майже всі міста південно-західних земель України (Русі), і серед них найзначніші — Кам’янець, Кременець, Галич, Володимир Волинський, і “іньш гради многьі имь же нЬсть числа”” (“Нариси Стародавньої Історії України”, Київ, 1959 р., стор. 577).
130. “Руки кістяка однієї жінки обіймали кістяк дитини. У деяких кістяків пробиті черепи, в хребцях інших застряли наконечники стріл. Особливо багато людських кісток і цілих кістяків знайдено по краях городища, де відбувалися головні бої. Захисники городка до останньої хвилини чинили опір і загинули в бою” (“Н. С. І. У.”, стор. 577).
Хан Батий узяв Хмельник, Краків, Лигницю, Моги. Мав тяжкий бій біля Будапешту, узяв Пожегу. Розгромивши мадярів, міркував на Дунайській долині заснувати Орду. І тут він дістав вість, що Чингіс Хан Уґедей помер 11 грудня 1241 року.