Папі римському і патріярхові Константинопольському потрібне побожне стадо людей України (Руси), щоб експлуатувати його душу, його розум, його м’язи і його землю.
161. Великий князь Данило Галицький побачив, що зв’язки з папою ослабили його вітчизну і владу. Попи грецької церкви в Україні (Русі), виконуючи накази грека (митрополита Київського) Кирила, який сидить у Володимирі на Клязьмі, стоять по стороні князів Ростово-Суздальських, бачать у своєму рідному Великому князеві Данилові Галицькому лютого ворога. У Орді устійнено: Константинопольський патріярх — приятель Орди. І князі Московитії Ростово-Суздальської — приятелі Орди. Римський папа і його спільник Великий князь Данило Галицький — вороги Орди.
Данило Галицький бачить: попи православія грецької церкви, які оточують його, вороги його. Вони підлеглі грекові (митрополитові всея Руси) Кирилові. Кирило підтримує (з наказу Візантії) князів Ростово-Суздальської Московитії. Орда підтримує митрополита Кирила. У таких обставинах Данило Галицький не може об’єднати народ, щоб Вітчизну звільнити з Татаро-Монгольського ярма. Він, рятуючи свій престол, уневажнює свої зв’язки з римським папою, “та це зірвання не охоронило... короля Данила. У 1260 році наступник Куремси Бурундай іде походом на Галицьку державу, домагається знищення всіх її кріпостей. Король Данило тікає на Угорщину, а брат його, князь Василько, за татарським наказом розвалює оборонні мури Львова, Володимира, Луцька та інших міст, які Данило, сподіваючись допомоги (від папи, — Л. С.), велів укріпити, щоб таким чином з допомогою католицького Заходу здержати на своїх землях татар, а згодом знищити їх” (Др. Григор Лужницький, “У. Ц. м. С. і 3., стор. 131).
Ті, які славлять корону, отриману від папи, зневажають царя Данила. Або історії не знають. Або католицизм люблять більше, як рідну маму.
Або нагадують людину, яка сміється тоді, коли треба плакати.
162. Князі Московитії, дякуючи орді, виростуть у могутню силу. Князі України (Руси), орієнтуючись на Західну Европу, упадуть. І привалять залишки свого державного життя. Князі Московитії уже починають зріднюватися (кровно змішуватися) з ханами Орди. Наприклад, князь Гліб Васильович у Орді одружується з ханською донькою. Він з нею буває у Каракорумі. Складає доземний поклін Чингіс Ханові. “Він надіявся цим шлюбним союзом зробити деякі вигоди своїй гнобленій вітчизні” (Карамзін, т. 4, стор. 48). Він, “Князь Гліб Васильович одружився в Орді,... прибув від хана з великою честю” (Татіщев, т. 5, стор. 42). Він, повернувшись на Ростово-Суздальщину, півтатарином, звеличує православіє. Кирило (єпископ Ростовський) здійснює хрещення ханської доньки. І дає їй ім’я Фєодора: хрещення приймають усі її слуги (татари). Ханська донька входить в історію Московитії, як московська княжна Фєодора.
У шатрі хана Берке вирішено, що треба зробити “перепис крестян”. (Монголи уживають слово “крестянін” у значенні “раб”, не тому, що єреї звуть парахвіян “рабами Божими”, а тому, що в монгольському понятті віра християнська рабська).
(Хан Берке — родовитий монгол, освічений, тримає біля себе китайських мудреців. Його лице смагляво-жовтавого кольору, борода рідка. Він пишно одягнений; на ногах башмаки з червоної шагреневої шкіри. Одяг шовковий, по-китайському пошитий. Кушак оздоблений золотом і діямантами. У шатрі високі шовкові подушки, м’які сидіння).
163. Перепис населення очолюють баскаки. Вони видали наказ — того, хто не буде записаний, жде кара — смерть на місці. Обов’язки писарів, що ведуть перепис, виконують раби: татари неписьменні і вважають, що мечеві всі коряться однаково — грамотні й неграмотні.
У селищах України (Руси) люди до перепису поставилися вороже. Не маючи сил боронити себе, вони почали з горя сміятися. Є в душі українській ніким незборима сила людяности. У нелюдяних обставинах українці залишилися людяними, їх рятує сміх: дарунок, яким мати природа обділила своїх улюбленців.
Озброєні татари на площу зганяють селян. Кожний чоловік вище десяти літ повинен сказати своє ім’я. І повідомити, як його в селі називають (прізвище). Жінки від перепису звільнені.
На питання “як називають”, переважно були дані жартівливі, глумливі відповіді: Шилихвіст, Нетудихата, Неживий, Паливода, Тригубенко, Пустомеля, Безп’ятенко, Безштанько. І були прізвища, пов’язані з професіями — Коваль, Швець, Косар, Ціпов’яз, Ситник. За Порогами, де вже формувалися перші косацькі загони, прізвища творилися природньо. Наприклад, Шелестун, Будило, Сила, Орел, Розум, Вернигора, Манило, Іскра, Мирний, Смілий, Сердечний, Дудар, Дорош, Золотаренко, Силенко, Дубенко, Роєнко, Світенко. (Треба, щоб українці відкинули принизливі, глумливі прізвища, отримані в неволі. І взяли собі прізвища, відповідні благородній вдачі українського народу).