Выбрать главу

“Добре, що в нас немає князя. Татарам даємо данину, от і все. Зле тільки, що татари звуть нас “татарськими людьми””. А піп каже, що ми є “людьмі сідящімі за татари”. “А ми тутешні. І татар між нами немає. Є татарчуки, які лакизничають перед татарами. Та й вони присіли, почувши, що у степах гуляють запо­розькі косаки”, — казали селяни кацапам.
190. 1303 рік. У Константинополі вирішено впровадити у православних церквах на Сході Европи два нові церковні терміни — “Мікро Русь” і “Макро Русь”. Мікро — мала, макро -велика. (Є твердження, що слово “мікро” ужи­те не в значенні “мала”, а — головна, цент­ральна, а “макро” — та, що відгалужена від головної).
На землях Західної України (Руси), тобто на Волинсько-Галицьких землях є князі, які підлеглі Орді і їй дають данину, і мають вони військові частини. Великий князь Юрій Ле­во­вич, щоб його люди не були підлеглі митропо­ли­тові, який живе в Московитії, заснував га­лицьку митрополію. І Ніфонт, як митрополит Малої Руси, почав жити у Галичі, йому під­леглі дієцезії — галицька, володимирська, пере­мишльська, луцька, турівська й холмська. Ні­фонт — людина невідомої національности. Та є він вірним агентом Візантії, і тому має право тримати жезл духовного провідника “Малої Руси”.
А Київ? Константинопольський патріярх, отримавши дари від князів Московитії Ростово-Суздальської, підпорядкував Київ, Переяслав, Чернігів і всіх християн України (Руси) під владу митрополита Максима, який має свій престол у Московитії і служить її кня­зям, і тримає титул — митрополит Київський тому, щоб киян москвинам підпорядковувати. Митрополит Максим помер у 1305 році (16 грудня), похований у Володимирі на Клязьмі.

191. 1308 рік. Великий князь Юрій Лево­вич (Галицький), щоб не бути підлеглим мит­рополитові, який живе у Московитії і служить її інтересам, посилає ігумена Спаського мона­стиря Петра до Константинополя на висвя­чення (бо митрополит Ніфонт три роки тому помер).
Князі Московитії посилають патріярхові коштовні соболі, золото і срібло, щоб він дари прийняв і митрополита, який має титул “Київський і всея Руси”, до Москви прислав. І Київ Москві підпорядкував на основі канонів святої православної церкви.
Патріярх Атанасій прийняв дари від Ве­ликого князя Юрія Левовича (Галицького) і ігумена Петра висвятив на Київського митро­полита, і йому наказав не їхати ні до Галича, ні до Києва. З веління патріярха Атанасія митрополит-галичанин Петро прибув до Москви. І почав дієцезії України (Руси) під­порядковувати Москві. І галицьку митро­полію (митрополію Малої Руси) старається ліквідувати, щоб українці не мали церковно-адміністративних прав.
(Ті, які гніваються, коли я кажу, що хре­щення України (Руси) підпорядковане полі­тиці візантійських патріярхів, здеморалізу­вало українців і завалило державні основи їхнього життя, повинні знати, що я керуюся тільки і тільки правдою).
“Користуючись усіми засобами впливу в Орді, князі Московські не втрачали з поля зору і тих засобів, якими вони могли діяти і на землі Русской: князь Іван Данилович успів досягнути того, що митрополит святий Петро переїхав у Москву, а наступні митрополити вже Москви не покидали” (К. Бестужев-Рюмін, т. 1, С.-Петербург, 1872 р., стор. 390).
192. Чому точиться боротьба за те, де має бути престол митрополита? На це питання дає відповідь католицький часопис “Свобода” (28 грудня, 1977 року): “Українська Церква від непам’ятних часів була церквою народньою, була найсильніше пов’язана з народом, бо ж український народ завжди відзначався побож­ністю, завжди линув до церкви та зберігав церковні традиції”. Очевидно, ту церкву, яка служить Візантії, Римові, Орді не можна називати українською, народною. А ті, які її такою називають, навіюють українцям думку, що духовне рабство -“справа українська, на­родня”, і українець так нею захоплений, що до неї не тільки “завжди лине”, а й зберігає її традиції.
Маючи у своєму розпорядженні таку “цер­кву народню” і так “пов’язану з народом”, легко тримати в неволі “народ побожний”, але національно несвідомий, окрадений, оду­рений. І, як пише Тарас Шевченко, “Роз­п’я­тієм добитий”. І про цю рабську побожність знала Орда, знала Візантія, знав Рим. І знають князі Московитії, і вже починають її вико­ристовувати на користь Москві.
Папа римський примушений покинути Рим і перенести папську столицю до Авініону. Чому? Королі Франції зрозуміли, що Франція не буде сильною державою, коли вона слу­житиме католицизмові. Треба, щоб католиц­изм був підлеглий державним інтересам Франції і їм служив. І королі Франції, по­ставивши інтереси французького народу вище римо-католицької політики, урятували Фран­цію.