Выбрать главу

193. 1313 рік. Хан Узбек знає, що київсь­кий митрополит Петро митрополичий прес­тол має у Москві. І він (хан Узбек), знаючи, що в Україні (Русі) люди по-рабському по­божні, смиренні, “церквою рідною народною” гноб­лені, коряться попам (слугам татарським і візантійським), як святителям, що відпус­кають гріхи винні й не винні, всесторонньо скріплює владу митрополита Петра.
У ярлиці хана Татаро-Монгольської орди, читаємо:
“Вышняго й безсмертнаго Бога волею й силою, величествомь й милостію. Узбеково слово ко всЬмь Князьямь великимь, среднимь й нижнимь, Воеводамь, книжникамь, Баска­камь, писцамь, мимоЬздящимь Посламь, сокольниками, пардусникамь во всьхь Улу­сахь й странахь, гдЬ Бога безсмертнаго силою наша власть держить й слово наше владееть. Да никто не обидить вь Руси церковь Собор­ную, Петра Митрополита й людей его, Архимандритовь, Игуменовь, Поповь, й проч. Ихь градьі, волости, села, земли, ловли, борти, луга, льса, виноградьі, садьі, мель­ницьі, хуторьі, свободны оть всякія дани и пошлиньі: ибо все то єсть Божіе; ибо сіи люди молитвою своєю блюдуть нась, й наше во­инство укріпляють. Да будуть они подсудньі єдиному Митрополиту, согласно сь древнимь закономь ихь й грамотами прежнихь Царей Ординскихь. Да пребьіваеть Митрополить вь тихомь й кроткомь житіи; да правьімъ сердцемь й безь печали молить Бога за нась й дьтей нашихь. Кто возметь что нибудь у Ду­ховньіхь, заплатить втроє; кто дерзнеть пори­цать Вьру Русскую, кто обидить церковь, мо­настьірь, часовню, да умреть!” (Карамзін, т. 4, стор. 122).

194. (Православна церква в Україні (Русі) служить ворогам українського народу, вона чужа. І для неї інтереси Українського народу -чужі. Українці (русичі) примушені звати зна­ряддя поневолення “рідною церквою”. І звикати до неї, як до рідної матері. Українець, який не хоче чужу віру звати рідною, “да умрьот!” Щоб не померти під канчуками “на єпіскопськом дворе”, українець називає чужу віру рідною. А потім звикає. І чужу віру зве рідною по-звичці. Звичайні люди кажуть: батьки звали православіє рідною святістю, то й я зву. Уже тут українець (русич) не керується вільним розумом, а рабською звичкою. Позбутися рабських звичок спроможні тільки люди здорового глузду і сильної волі).
Хан Узбек так, як і попередні хани, зріднюється з князями Московитії. Він свою сестру Кончаку одружує з князем Григорієм Московським (сином померлого князя Мос­ковського Даниїла). І хан дозволив своєму своякові приєднати до Москви землі Колом­ни, які знаходяться над берегами Оки на захід від Рязані, і землі, що розташовані по ріці Москва разом із градом Можайськ, і землі князівства Володимира на Клязьмі.
195. (Князь Московський “Григорій жив в Орді, три роки кланявся, дарив і накінець здобув таку велику ласку, що юний Узбек дав йому старшинство між Князями Російськими (Московськими, — Л. С.), одружив його з своєю улюбленою сестрою Кончакою, яка названа у хрещенні Агафією” (Карамзін, т. 4, стор. 114). Хан Узбек і Московський князь Григорій стали не тільки родичами, а й спільниками: вони спільно грабили північні землі, возз’єднуючи їх з Москвою. Хан Узбек знав, що чим могутнішою буде Москва, тим надійніше Орда гнобитиме Київ та інші гради України (Руси).
У Москві ханша Кончака, ставши право­славною московською княгинею під ім’ям Ага­фія, зберегла у княжому двірцеві аристо­кратичні татарські звичаї. Оточила себе численними слугами, їдучи на прогулку, вона сідала в закриту колибу, за нею їхали верш­ники, слуги, трубачі, їй на вулицях москвини, навколішки ставши, били поклони. Хан Узбек був красивим турком (турки у наших літо­писах названі татарами), і Кончака була миловидною.
196. 1314 рік. У Західній Европі масони ширять гасла волі. 11 березня папа Климент 5-й оголосив, що “воля — це безбожне бун­тар­ство”. Провідник масонства Яків де Мол був папою живцем спалений.
Хан Узбек у Криму побудував мечеть. Сеїт (мусульманський архиєрей) хоче викликати митрополита Петра на релігійну розмову. Митрополит Петро, довідавшись, що сеїт хоче доказати, що у грецькій церкві обожнене ідолопоклонство і встійнене поганське много­божжя, не відважився стрінутися з сеїтом.
Князі, які сидять у Твері і Рязані, вва­жа­ють, що вони не зобов’язані бути підлеглими князеві Григорію Даниловичу Московському (внукові Олександра Нєвського). Вони ближ­че споріднені з родом князя Андрея Бого­любського, ніж князь Московський. Але хан дасть владу не їм, а князеві Московському, який одружений з його сестрою Кончакою (Агафією).