Я був в Іраку в місті Варка, яке розташоване на березі Гілли (бурхливій притоці Евфрату). Історик М. Е. Л. Маллован у книзі «Рання Месопотамія і Іран», виданій в Ню Йорку в 1965 році пише, що сучасне місто Варка — це сумеріянське городище Урук. Слово «урук» особливо цікаве. На чолі міста Кіш стояв могутній володар Уру — каґін (Уру-кадин).
22. Вважаю, що слово Урукадин (ім'я володаря) складається з трьох сумеріянських слів — «уру» (ору); в санскриті слово «уру» означає «орана земля», «широка земля». Слово «ка» сумеріянське (санскритське і українське) означає «яка», «який». Слово «дине» у санскриті означає «ділити», «розділювач». Отже — Уру-ка-дин — розділювач ораної землі, або — той, хто орану землю розділює.
На чолі кожного сумеріянського селища стояв старшина, якого сумеріяни звали «татес», або «патес» в значенні — тато, опікун, кормилець. В епоху творення раннього санскриту (десь 20, 15 тисяч років тому) наші далекі предки слова «я», «тя» і «жя» вживали в значенні «їжа» (їда). А також вони звали ту людину, яка приносила «я», «яя», або «тятя». З «тятя» постало слово «тато». Слово «па» вони вживали в значенні «пиття» (вода, напиток). А також людину, яка знаходила джерело пиття чи приносила пиття, звали «пата», або -«папа».
Від санскритського слова «тата», яке рівнозначне українському «тато», постало німецьке «фатер», англійське — «фадер», датське — «вадер», французьке — «пере», еспанське — «падро», перське — «підер», тохарійське — «пакар», вельське — «тед», латинське -«патер».
Народи, мова яких не походить із санскритського кореня, мають свої самобутні означення «тата». Наприклад, по-японському «тата» — «чічі», по-китайському — «чіар»
23. У бібліотеці сумеріянської святині і Бога Ен Лиля (Ін Ліля) археологи знайшли 23 тисячі таблиць (сумеріянських клинописів). В бібліотеках інших святинь Сумерії -дві тисячі, вісім тисяч, двадцять тисяч. Оглядаючи ці бібліотеки, я був зачарований вольовістю (терпеливою наполегливістю) і священнодійством їхніх творців.
Ґеорґ Бертін видав у Лондоні «Скорочену граматику мови клинописних текстів» (сумеро-акадську граматику), в якій прийшов до висновку, що сумеріянське слово «лю», яке особливо часто стрічається на клинописах, в англійській мові означає «мен».
Самуел Крамер в книзі «Історія Починається в Сумерії», оповідаючи про оригінальність і розвиток клинописного письма, твердить, що «сумеріянське слово «лю» репрезентує англійське «мен».
Сумеріяни у своїх святинях мали напис «ЛЮ ЛЮ РА». Сумерологи устійнили, що ці слова означають «Людина з Людиною Разом». Сумеріянське «ра» значить «разом».
Ґюстон Сміт у книзі «Релігії Людини» вважає, що слово «лел» — це в сумеріян «богиня вірности», «приємности». В санскриті слово «лел» (лю) означає «вірність», «приємність», «любов», «чарівність». Воно просто означає характер доброї людини.
24. Санскритське слово «дана» означає те, що й в українській мові — «дана» (давати). «Людина» (особа, що проявляє вірність, любов дає) — так постало слово «людина». В нашому народі є поширений вислів «будь людиною» (тобто, будь доброю особою). «Будьте люди, бо лихо вам буде», — пише Тарас Шевченко.
Самуел Н. Крамер у книзі «Сумеріяни», виданій в 1964 році Чикагським університетом, пише, що «Лелі — так звали сумеріяни музичний інструмент». Музичний інструмент «Лелі» був знайдений археологами в руїнах міста Ур. В музеї Ірак в Багдаді я з особливою цікавістю оглядав його тому, що він оздоблений геометричною орнаментикою, яка сьогодні поширена в Україні (особливо в Гуцулії) і представлена в Київському історичному музеї культуру Мізині.
Наслідуючи сумеріянський музичний інструмент «Лелі», єгиптяни і греки створили арфу. В оріян єднання танцю, пісні і музики зветься «лі» (ля). В санскриті «ліла» — гра, чарівність, розвага, а «ліла дева» -кохана діва, принцеса. В гіндуїзмі «сад богів» (рай Бога Індри) зветься «ліла». В «Магабгараті» «лал» значить «лялька», «любов», в німців — лібе, в англійців — лав. «Лала» — ім'я принцеси в Індії, «лаліта» — особливо чарівна дівчина.
25. Східні семіти вимовили сумеріянські слова «Ін Лил», як «Бе Ел»: така вимова їм була для їхньої мови зручніша. Згодом вони з «Бе Ела» створили «Ба Ала» чи «Баала» (Ваала) в значенні «володар», «пан», (по-грецькому – «киріус», по-латинському – «домінус»).
Вільям Сміт у «Лекціях про Семітську релігію», виданих Кембриджським університетом в 1927 році, зазначує, що «Характер почитання Ваала хліборобськими семітами запозичений з ранньої віри від хліборобських оріян». Очевидно, він тут має на увазі сумеріян і їхніх кровних братів трипільців (оріян) і їхнього Бога Ін — Лил, та семітів (стародавніх фінікійців), які від сумеріян запозичили не тільки ім'я для свого Бога «Ел», а й хліборобські релігійні обряди, про що я широко оповідаю в праці «Великдень Світла Дажбожого».