207. 1331 рік. Іван Калита ставить у Москві палац для митрополита Теоґноста. І монастир для “молодих дівиць, які вибрали життя чернецьке”. Теоґност, довідавшись, що князь Тверський утік з Пскова до Литви, дав наказ псковським попам: оголосити у церквах, що прокляття, яке було накладене на Псков, знімається та жителям забороняється говорити, що митрополит Києвський має жити у Києві, а не в Москві.
Митрополит Теоґност (від імени патріярха) проголошує ліквідацію митрополії на Західних землях України (Руси). І наказує усім дієцезіям визнавати владу митрополита Теоґноста: Москва стає столицею православія.
(У Києві живе тихомирний князь Федір. Він підлеглий ординському баскакові. Старається не виконувати наказів митрополита Теоґноста. Теоґност, довідавшись, що Київський князь Федір вороже ставиться до Москви і митрополита, проживаючого в Москві, почав грозити анатемою, зневажати. І “тако князь срамоту прият от Теоґноста митрополита, а от Бога казнь”, “і тако князь посрамльон от митрополита” (Татіщев, т. 5, стор. 87). Допровадити народ до меж релігійного фанатизму, щоб потім тримати його у рабській покорі, застрашувати непокірних князів анатемою, ректи, що вони матимуть “от Бога казнь”, свята мета архиєреїв християнської Візантії).
208. Теоґност (митрополит київський) знову розіслав з Москви повідомлення, що митрополія на Західних землях України (Руси) зліквідована, дієцезії стають підлеглі законам, отриманим з Москви (з митрополичої канцелярії). І їде Теоґност у Константинополь. З Константинополя — до хана Узбека. Є змова трьох — Орди, Візантії, Москви.
Константинопольський патріярх Ісайя отримав дари від Івана Калити і виконав його прохання: православних українців (русичів) підпорядкував митрополичому престолові, який знаходиться у Москві. “Якже це так: не питаючи нас, патріярх передає нас у підлеглість Москві? Поводиться з нами як з бездумним скотом. Тішиться, що ми, ставши побожними православними християнами, не маємо права ні обурюватися, ні боронитися. Єдине, що нам дозволено: жити у рабстві і бити поклони перед іконами православія грецької церкви”.
Іван Калита прибув до хана Узбека з синами — Семеном і Іваном. І сказав ханові, що з Литви до Твері повернувся князь Олександр Михайлович і тверцям говорить, щоб вони боронилися від хижацької Москви. Хан Узбек відповів: “Хто проти Москви, той проти Орди, і буде караний”.
209. Хан Узбек посилає у Твер наказ: негайно князеві Олександрові Михайловичу Тверському і його синові Федорові прибути на поклін до хана. І вони прибули. І хан Узбек, будучи мусульманином, якому вірно служить митрополит Теоµност, в ім’я Христа і Могамета поклав княжі голови до “древа” і відрубав. Хан Узбек “отсекоша глави іх” (Татіщев, т. 5, стор. 92).
Обезголовлені тіла Тверських князів привезені з Орди у Володимир на Клязьмі. Попи, виконуючи розпорядження митрополита Теоµноста, “співали над ними погребне співання”. “Тако убо скончася князь велікий Александр Михайловіч. Того же лєта хан Узбек отпустіл із Орди с пожалованієм і со многою честію й любовію дєтєй велікого князя Івана Даніловича (Каліти), ... і прідоша на Москву с велікою радостію і вєсєлієм”, “того же лета князь Іван Данілович Каліта взял ізо Твері колокол от церкві святого Спаса на Москву” (Татіщев, т. 5, стор. 93).
Іван Калита після “погребного співання”, пішов грабувати Твер. Тверці були зобов’язані біля церкви скласти свої цінності. Юнаки були пов’язані один до одного. І гнані у Москву “на строітєльство”. За ними разом з кіньми запряжені тверці везли у Москву дзвін, знятий з Тверського святого Спаса. Заполонені тверські дівчата ішли за дзвоном: їм було наказано співати церковні пісні і хвалити Івана Калиту.
210. Московське князівство за півтора століття проявило великі зусилля “по собіранію чужих земель” (В. О. Ключевський, Москва, 1957 р., т. 2, ч. 2, стор. 19).
(Землі і народи не валяються, щоб їх “собірать”, як груші. Усім відомо, що коли там чи там вибухало протитатарське повстання, то хан посилав Івана Калиту карати непокірних. І “Хан доручив Калиті покарати Тверського князя за повстання. І він справно виконав це доручення: під керівництвом Івана Калити татари розорили Тверське князівство... і всю землю Рускую зробили пусткою, не зачепивши звичайно Москви. В нагороду за це Іван Калита в 1328 році отримав Великокняжий престол, який з цих пір не виходив з-під Московських князів” (В. О. Ключевський, т. 2, кн. 2, стор. 20).