227. У Азії і Европі тільки той князь визнаний князем, який сідає на одідичений престол, або який на престолі освячується (коронується) буддистськими, шінтоїстськими, індуськими чи християнськими святителями. Україна (Русь) має духовних святителів, наставлених Візантією. І вони служать Візантії, бо нею наставлені. Вони не мають прав того чи іншого українця (русича) коронувати. І на користь державного життя народу проректи: “Коритися цареві — коритися Богові. Бога бійтеся, царя шануйте”.
(Провідники-самородки Українського народу, які очолюватимуть те чи інше народне повстання проти гнобителів, будуть церквою названі “розбойнікамі”, “бунтовщікамі”, “гайдамакамі”, “порушниками законности”. Чому? Бо народні повстання — справа антихристиянська. Чому? Бо “нехай кожна людина кориться вищій владі”, “влади, існуючі, встановлені від Бога. Тому, хто противиться владі, противиться Божій постанові” (До Римлян, 13, 1). Українець, який будучи християнином, противиться владі ханській, “противиться Божій постанові”).
У степах України (Руси) множаться загони запорозьких косаків — народних месників. У них головне гасло — “Вольность”. Змагаючись за “вольность”, вони про державне життя не думають. Здобути “вольность” можна й без держави, але, щоб її вдержати, треба мати державу — косаки про це не знають.
Косацький загін має атімана: атіман вибирається і скидається підкиданням шапок; його влада слаба й тимчасова; косацький загін обмазує болотом чоло вибраному атіманові, щоб не зазнавався, не був погордливим, самовпевненим.
Князь Ольґерд має військо невелике, але він став могутнім, покликавши до війська українців. Він тримає землі Курщини, Брянщини, Смоленщини. Він підходить до неплодоносної землі Московського князівства, де тепер княжить молодий князь Димитрій (внук Калити).
228. Немає сьогодні такого народу, який би кровно не був змішаний з тим чи іншим народом. Князі Московитії, одружуючись з доньками і сестрами ханів, та здійснюючи у Москві хрещення татар, омосковщували татар. У Києві відбувалося окиянення литовців. Князь Ольґерд одружив своїх синів Гліба і Любарта з українками. Литовці у Києві говорили по-київському, їм подобалися свята — Купала, обжинки, стрітення, щедрівки. Вони (литовці) відчували у цих святах спорідненість з святами литовськими. Кияни, знаючи, що литовці тримаються рідної батьківської віри (не вважають себе ні грецькими, ні латинськими християнами), повідважнішали.
Почала буйно розвиватися українська народна творчість, обрядність. Литовці не дозволяли попам і монахам переслідувати тих киян, які колядують, обмінюються писанками, відзначають свята Купала.
Польща, будучи від 1242 року оборонена від татар Україною (Руссю), мала можливість багатіти, міцніти, зброїтися. Тепер її король Казимір, грабуючи українців Західної України (Руси), вважає, що довершує святу справу, корисну для католицької віри і Польщі.
229. Польські вторжники були зачаровані полями, ріками, лісами, узгір’ями Західної України (Руси). Їм хотілося українську землю називати польською. Король Казимір оточував українські села, вирізував мирних українських хліборобів, не даючи пощади й немовлятам: прагнув українську землю заселювати поляками.
Українці не мали війська, щоб себе оборонити. Боролися, керуючись інстинктом самозбереження: коли невелика група вторжників вторгалася в село і починала грабувати, хлібороби її знищували вилами, сокирами, списами. Оборонялася кожна хата, садиба.
“Я довершив священну дію — убив ляха, який вторгнувся на Українську землю, щоб в українській хаті гнобити українця”, — говорив хлібороб, цілував батьківську ріллю, їй віддаючи останні краплі свого життєрадісного серця.
(Українці сміливі — коли приходила справжня тривога, вони ставали земними богами. Без вагань внуки Дажбожі кропили рідну землю своєю кров’ю. Билися з вторжниками до нестями. Умирали, не вірячи в смерть — вірили, що життя віддають, щоб жити у серцях внуків і правнуків: ... червона тепла кров ллється з грудей — тихо входить у весняну землю — освячується зорями небесними, золотоколосими нивами, єством вічного українського “Я”).
230. Чим Україна (Русь) чарує чужинців? І чому чужинець, українські землі побачивши, не хоче їх лишати, “братається” з українцями, обманює їх, використовуючи всі засоби (віру Христову, слов’янські сантименти, підкупство, зрадливі договори, залякування)?