237. Князь Ольґерд пише Константинопольському патріярхові, що митрополит Алексій, який живе у Москві, заманив на сповідь Тверського князя Михайла, залякує і наказує йому підкоритися Москві. Москвини у князя Івана (у зятя Ольґердового) схопили матір і жінку (доньку Ольґердову).
Князь Ольґерд, бачачи, що київські попи заприязнені з московськими попами, бо ж мають спільного митрополита Алексія, пише Константинопольському патріярхові, що “Московський митрополит благословляє князя Московського на велике пролиття крови. Дай нам другого митрополита на Київ, щоб він очолив православія Смоленська, Твері, Носилі, Нижнього Новгорода”.
Не зацікавлений Константинопольський патріярх піднімати престиж Києва. І тому він на домагання князя Ольґерда призначає свого апокрисіяра (посла) Кипріяна митрополитом, але не Київським, а Литовським, Кипріян від єпископів довідався, що митрополит Алексій жорстока людина. І написав патріярху, що “Алексій є така людина, яку ненавидять всі князі, крім Московського” (Е. Голубинський, т. 2, стор. 214).
238. 1378 рік. Архимандрит Спаського (придворного) монастиря Мисаїл у Москві відомий як Митяй, улюблений піп князя Димитрія (Донського). Митяй з щойно померлого митрополита Алексія зняв ризи, панагію, і сам одягнувся. Тримаючи в руках жезл і печать, він сам себе проголосив митрополитом Київським і всея Руси. Знову питання — чому “Київський”? “Я — митрополит Київський, живу в Москві, мені підлеглий Київ і побожні християни всея Руси”.
(Москва знає, що вона історії не має, виросла, як головний пункт по збору данини для Орди. Щоб свій престиж підняти, вона хоче історію Києва собі приписати, Київ — мати городів України (Руси), “головний град святої Русі”. Москва звеличує себе тим, що митрополит, який зве себе “Київським і всея Руси” живе в Москві. Чому? “Да патаму, што Києв переєхал в Маскву, тєпер Масква — всея Русі ґалава”).
239. У Суздалі живе єпископ Деонисій, киянин по походженню, а по вірі грецько-православний. Він служить православію так чесно й віддано, що й про батьківську землю забув. Він гордиться, що у Константинополі його пошановано за те, що він за хутра і золото у патріярших купців купив — терновий вінець Ісуса Христа, кров з ребра Ісуса Христа, частину бича, яким жиди били Христа, хитон Христовий, аромати принесені Христові Марфою і Марією, кусень камінюки з ясел, в яких лежав Ісусик, жмут волосся з бороди Христової, частина ризи Діви Марії, частина нешитої ризи Христової. Візантія мала на своїх церковних складах досить таких святощів і ними успішно торгувала з єпископами України (Руси) і Ростово-Суздальської Московитії.
Суздальський єпископ Деонисій, “посідаючи великі святощі”, був гордим. Він новому митрополиту Митяю сказав: “Я єпископ, а ти поп! Як можеш мене благословити!?” Митяй (читаємо про це в літописах) відповів: “Я руками сам здеру ризи з єпископа Деонисія!”
Деонисій, почувши, що ризи з нього будуть зідрані, поклав на вози хутра та інші дари для патріярха і хотів вирушити до Константинополя. Та був московськими агентами схоплений, зв’язаний і в Москву привезений, де його поставили “под караул”. Деонисій почав цілувати хреста, клястися, що не буде їхати до Константинополя і клятву скріплює тим, що залишає замість себе “под караулом Троїцького ігумена Сергія”. Лишивши “под караулом ігумена Сергія”, Деонисій таємно зник у напрямку Константинополя.
240. Митрополит Кипріян, почувши, що митрополит Алексій помер, приїхав з Києва в Москву. Чому? Рік тому помер князь Ольґерд, його сини Андрій, Димитрій, Константин, Володимир, Федір, Корибут, Скиригайло, Агайло, Свидригайло, Минигайло, Лугвень не стараються збагачувати престол митрополичий, дарів не дають, обмежують права архиєрейські.
(У Москві небажаного гостя — митрополита Кипріяна москвини зв’язали і він був “посаджений у в’язницю і потім зі всіми можливими безчестями випроваджений геть” (Е. Голубинський, т. 2, стор. 232)).
Патріярх Макарій написав листа до Московського князя Димитрія (Донського), питаючи: “На яких підставах Москва не прийняла Кипріяна? І чому митрополичий престол доручений Митяю?” Вона (Візантія), ведучи антиукраїнську політику корисну для Москви, очевидно, була здивована, що москвини відважилися не прийняти її посла (митрополита).
Князь Димитрій (Донськой) з боярами проводжає митрополита Митяя до ріки Ока, звідси він попливе Волгою до Орди. У ханській столиці Царицині отримає благословення, і поїде в Константинополь. Караван, який їде з Митяєм, очолює боярин (вихрещений татарин) Кочевін. З Митяєм їдуть архимандрити Іоан і Пімен, протопоп Александер, шість митрополичих бояр, два перекладачі і слуги-монахи.