Выбрать главу

(Не знав цар Володимир Хреститель, що його влада має “першенство у справах цер­ков­них”. Сам підпорядкувався чужим церков­ним справам і свій народ підпорядкував: цим започаткував деморалізацію і гибель державних основ України-Руси).
Митрополит Кипріян, вигнаний з Москви, прибув до Києва. У Київ приїхав з Констан­­тинополя киянин — митрополит Деонисій (єпи­скоп Суздальський, що втік з Московитії). Є тепер три Київські митрополити — Пімен, Кипріян, Деонисій. На прохання Кипріяна князь Володимир Ольгердович (Київський) посадив до в’язниці митрополита Деонисія, і він у в’язниці помер.
245. Димитрій Донской грабує села Рязан­щини, хоче убити Олега (князя Рязанського) за те, що він ханові Тохтамишові сказав, що Москва приховує данину. “Військо Димит­рі­єве спустошило Рязань” (Карамзін, т. 5, стор. 54).
Хан Тохтамиш, маючи підтримку від хана Тамерляна, розгромив хана Мамая. Димитрій Донской склав присягу вірності ханові Тох­тамишові, данину йому привіз. І від нього в дарунок отримав татарське городище Тай­дула. (Знаємо, що Тайдула почала зватися Тула, місто зброярів).
У Києві митрополит Кипріян у святій Софії дав наказ побожним православним молитися не тільки за патріярха, а й за імператора Візантії. Чому? Кипріян учив киян, що в Києві ще від Володимира Хре­стителя устійнено, що “Грецьку церкву не можна мати, не признаючи над собою влади імператора Візантійського, влада імператора і патріярха об’єднані, і їх не можна розділяти”.
(Україна (Русь), хрещення приймаючи, стала підлеглою не тільки патріярхові, а й імператорові Візантії: прибулі з Візантії митрополити у Києві молилися за імператора Візантії і його військо. Чуючи це, цар Ярослав Мудрий відчував себе морально залежним від імператора. Щоб звільнитися з цього рабства, він призначив українця (ру­сича) Іларіона митрополитом. Та візантійці вже в цей час так у Києві вкорінилися, що Іларіон був при­мушений свій престол віддати митрополитові, який поставлений Візантій­ським імператором і патріярхом).

246. 1382 рік. На Київщині займався грабіжництвом боярин Радіон Несторович. Маючи 1600 вояків, він служив кримським татарам, литовці ставилися до нього вороже. Як жорстокий татарський слуга, він був українцями зненавиджений, і тому пішов у Москву помагати князеві Димитрію Донсь­кому служити ханові Тохтамишові.
Плем’я Жмудь (литовське) має високу національну мораль: не хоче (так казали його духовні провідники) “зраджувати батьків­сь­кої совісти”. Жмуди сказали князеві Ягайлові, що визнають його своїм князем тільки тоді, коли він залишиться вірним рідній литовській вірі, не буде підлеглий християнству. Ягайло прохання не задовольнив. І плем’я Жмудів визнало князя Кейстута — гордого оборонця рідної литовської віри.
247. 1385 рік. Патріярх Ніль, розгнівав­шись, що митрополит Пімен у Москві зайняв місце митрополита Кипріяна (відданого “ромея”), позбавив його митрополичого сану. Пімен зібрав великі скарби і в одязі купця їде до патріярха: хоче поновити висвячення. Митрополит Кипріян їде вслід за Піменом. Патріярх у Пімена дари забрав, але висвя­чення не поновив, престол Київський і всея Малої і Великої Руси передав Кипріянові.
Пімен має в мусульманському банку скарби. Боючись, що в Константинополі монахи його можуть задушити, він утік через Босфор до мусульман. І мусульманам сказав, що, коли вони його посадять на патріярший престол, він закликатиме християн коритися мусульманському цареві так, як у Москві він закликав служити ханові-мусульманинові.
248. 1386 рік. Є в Польщі державотворча шляхта: так треба сказати, незалежно від того, чи її хтось любить, чи проклинає, знаючи її жорстокість. Щоб Польща пропала, треба, щоб знатні шляхтичі почали, маючи військові частини, самі з собою воювати. Ні, вони керуються законом дисципліни. У них журба — помер король, треба короля. Вони знають, що Єлисавета (донька померлого короля Казиміра) — жінка мадярського короля Лю­довика. У Людовика немає синів. Є в нього молодша донька Ядвіга. Їй було сім років тоді, коли її заручено з австрійським принцом Вільгельмом. Тепер їй п’ятнадцять. Литва має князя Ягайла. Є погляд, що він душевно неврівноважений.
Ядвізі шляхтичі сказали, що для добра матері Польщі їй треба одружитися з Ягайлом. Ягайло, ставши її мужом, приєднає Литву до Польщі. Щоб задум був успіш­ніший, Ядвіга сказала: “Ягайле, хочеш мене мати, то починай литовців на католицьку віру навертати”. Ягайло полюбивши дівицю — красну куницю, хрещення здійснював безце­ремонно. Стояла юрба литовців, і ксьонз, підійшовши, перехрестив їх і всіх назвав Павлами, іншу юрбу литовців назвав Пет­рами, іншу — Іванами. І так (звернімо увагу) — щойно в 1386 році Литва стала христи­янською. І це започаткує її деморалізацію і падіння. Литовці, маючи вроджений нахил до справедливости, не вмітимуть перетворити чужу віру у “ґешефт”, як це вміють робити магнати москвинські, польські, візантійські, латинські.