252. 1389 рік. Пермяни навернені на віру православну (тобто підпорядковані Москві), відмовляються від православія. Вони переконалися, що православіє — засіб поневолення і нищення пермянського самовизначення. Князь Димитрій Донський знову посилає монаха Стефана (учня Коломського єпископа Герасима), у Пермію.
Пермяни хрестителю Стефанові сказали: “Хіба можна вірити людині, прибулій з Москви? Чи від Москви нам ждати правди і добра? Ми служимо багатьом Богам батьківським, які відомі своїм довгочасним благодіянням. Не розумно Богів батьківських проміняти на одного чужого і невідомого. Наші Боги посилають нам соболів, куниць і рисів, якими вельможі Москви прикрашуються, якими торгують і які дарять ханам, грекам і німцям. Пермяни, наші учителі, суть досвідчені старшини, а цей чужинець юний літами, очевидно й розумом” (Карамзін, т. 5, стор. 69). Карамзін бере ці слова зі спогадів монаха Стефана, які ввійшли у літописи. Пермяни вірили батьківським Богам (Сонцеві, Місяцеві, Зимі, Весні, Вітрові), які не були рукотворними і які їх гріли, давали їм світло, зиму, літо. Та справа не у Богах і не в Богові, а в духовній незалежності пермян: відректися від батьківських Богів і підпорядкуватися одному Богові, зайшлому з чужини, — значить на рідній землі себе визнати невільником: ті, які тебе на віру свою навертають, роблять тебе своїм рабом.
(Монах Стефан, маючи з собою “Московських стрєлцов”, у Пермії палив рідні святині Пермії. Пермянський священнослужитель (старий мудрець Пама) пройшов через вогонь. І сказав, щоб і монах Стефан пройшов. Святиня горить святим вогнем. Стефан відмовився. Москва проголосила Стефана святим чудотворцем, який пермянів поробив рускімі православної віри. (У Кремлі в церкві Преображення в 1396 році був похований монах Стефан).
253. Новгород. Карпо Стригольник відважно говорить новгородцям, що попи, “будучи за гроші поставлені, хижаки важливого сану, правдиві християни повинні віддалятися від попів” (Карамзін, т. 5, стор. 68). Протипопівський рух відомий в історії під назвою — стригольники. “Ніконський літопис” пише, що попівські преподобники, щоб підлащитися єпископові і здобути славу побожного православного християнина, ловили стригольників. Зв’язували їх, виводили на міст і, до шиї камінь причепивши, кидали у ріку Волхова. Не були помилувані й родини стригольницькі, зв’язували й дітей, “свергоша іх с моста”. Дітки, ридаючи, просили дарувати їм життя, та побожні православні християни з великої любови до рідної церкви й діткам пощади не давали: вірили, що Христос ласкає тих, хто обороняє попів і вбиває інакшевіруючих.
254. 1391 рік. Хрещення татар у Москві. “Приїхали татари! Хрещення прийматимуть. Золоті “тайги” привезли!” (У Москві ходять татарські гроші, на яких є написи: “Алкаб Саін халеде Аллагу муккугу”, що значить “Алкаб Саїн хан, царство якого продовжить милість Божа”).
Татарські аристократи Бахти-ходзя, Кадир-ходзя і Мамет-ходзя та їхні родини, приятелі і слуги, хрещення прийнявши, стали рускіми православними. Митрополит Кипріян їх “сам кресті і нарече ім імяна во святом крещеніі Ананія, Азарія і Місаіл” (Татіщев, т. 5, стор. 179). Татарські аристократи ставали московськими боярами, мало змінивши свій характер і спосіб життя. Бахти (Бахтєєв) — “постєльнічій хана Тохтамиша”, один з найвпливовіших діячів Орди. Татари, його наслідуючи, перекочовували в Москву, ставали “рускімі православной вєри”.
Хрещення татар у Москві відбувалося завжди особливо торжественно. “І позвоніша во вся колоколи і собрася мало нє весь град, і снідоша на рєку Москву,... і ту на рєцє Москвє сам Мітрополіт кресті я. ...І татари новокрєщєні хожаху вкупє, акі соузом любве связаема” (Карамзін, т. 5, примітки, стор. 90).
Після смерти Димитрія Донського, Московським князем (у 1389 році) став його син Василій. (Він був лакеєм ханським), і “бил возведьон на престол в Владіміре (на Клязьмі, -Л. С.) послом Царськім (ханським) Шахматом. Такім образом достоїнство Велікокняжеськоє сдєлалось наслєдієм Владєтєлєй Московськіх” (Карамзін, т. 5, стор. 76).
Уже знаємо, що Москва звала хана царем. Москвини казали: “Наш цар Узбек”, “Наш цар Тохтамиш”. Карамзін пише, що хан (цар) послав свого посла Шахматова, щоб він князя Василія посадив на престол “государя Московського” і дав йому право від імени Орди придушувати протитатарські повстання, бути деспотом.