255. Митрополит Кипріян славить владу деспота — вірно служить Москві. З Москви він посилає листи архиєреям християнської України (Руси), щоб вони у всіх справах зверталися в Москву. Хто у Києві ставиться вороже до Москви, той непобожний: у Москві живе київський митрополит Кипріян (батько України-Руси), така воля візантійського патріярха. Кипріян одружує 17-ти-літнього Московського князя Василія з княжною Софією — донькою Литовського князя Витовта. Витовт — син Литовського князя Кейстута. (Весілля Софії і Василія відбулося 9-го січня 1391 року).
Москва (вірна рабиня Орди), маючи союз з Литвою, прагне возз’єднати до Москви Новгород, який жертвенно боронить свою незалежність. Московський князь Василій (син Димитрія Донського) іде грабувати Новгород. По дорозі ограбив і спалив град Торжок на ріці Тверця. З ним їдуть (вихрещені рік тому митрополитом Кипріяном) татарські воєначальники. Вони наснажують військо духом татарського хижацтва.
256. Новгородці кажуть, що вони мають грамоту від князя Ярослава Мудрого (сина Володимира Хрестителя), що “Новгород вільний, жодному князівству не підкоряється, має право мати свого князя”. Москвини відповідають: “А ми маємо грамоту від хана, хан нам помагає, а вам хай помагає Ярослав Мудрий!”
Москвинські вторжники старих новгородців і дітей убивають. А молодь (людину до людини — за звичаєм татарським) зв’язують, женуть у Москву “на строітєльство”. 70 найвизначніших новгородських провідників закуто в кайдани і погнано в Москву.
Той, хто обороняє незалежність своєї Вітчизни, ставиться вороже до варварської Москви, той “преступнік”. І новгородці названі “преступнікамі”, і “осуждьонниє на смерть сіі преступнікі ісходілі кровію в муках: ім мєдленно отсєкалі рукі, ногі і тверділі, что так гібнуть врагі Государя Московського” (Карамзін, т. 5, стор. 83). (Сходили кров’ю в муках ті, які виступали проти возз’єднання Новгорода і Москви).
(Дев’ятнадцятилітній Московський князь Василій Димитрович, учень православних татар, у всьому наслідує хана. Він сидить на підвищенні біля Кремлівської стіни і з насолодою приглядається до катувань: відсічені голови новгородські на його очах обгризають собаки. Щоб новгородцям завдати більших мук — сина обмазували кров’ю убитого батька і потім нацьковували псів. Син зв’язаний і батьковою кров’ю обмазаний, не міг боронитися від псів, які йому перегризали горло. Рязанський князь Василій Косий проявив прихильне ставлення до новгородців і псковців, був схоплений, і йому повиколював очі хан-князь Московитії).
257. 1395 рік. Чингіс Хан Тамерлян розгромив орду хана Тохтамиша. (У тюркській мові слово “темір” значить “залізний”; “Тамерлян” — европеїзоване “темір”). Тамерлян -простий татарин. Є здогади, що він правнук однієї з жінок хана Батия. Він почав діяти, організувавши “сотню ґазаґів”. Робив напади на невеликі війська, розгромлював, множив сили і впливи. Він так виріс, що почав загрожувати ханам; розбивши їх, став Чингіс Ханом. І сам себе оголосив володарем Всесвіту. Розгромлена Тамерляном Орда поділилася на три орди — Казанська, Астраханська і Кримська.
Тамерлян не любив холодних країн, обминав сніги. Сили і думки спрямовував на південь. Забравши Грузію, він проголосив свято перемоги. Сидів на золотому троні, пив грузинське вино, хвалив чарівно-смаглявих грузинок.
Московитія злякалася: вона ніколи не була незалежною країною. І тепер, бачачи, що Орда (її щедра опікунка) падає, боїться бути незалежною. Незалежність для неї поки що небезпечна. Чому? Рязань, Новгород, Твер, Псков, об’єднавшись, посадять Москву на московське місце, і вона збідніє, перестане грабувати сусідні (чужі землі). Московія шукає такого хана, якому б вона могла далі служити, маючи опіку і право грабувати (“собірать”) землі, вороже наставлені до Орди.
258. 1400 рік. Україна (Русь) окупована литовським князем Витовтом. Українці і білоруси — брати рідні ділять одну долю. Витовт мав могутній бій з татарами на березі Ворскли. Татари добрі вояки, “на полі брані вони так скаженіють, що й стриму не мають”. Ранений татарин, не маючи зброї в руках, хапає українця чи литовця за ногу і гризе, як звір; не може змиритись з думкою, що він заполонений, ранений.
Татаро-Монгольська орда карала Київ — кияни не мали права мати свого Великого князя, війська, підлеглого ханові. Кияни, зброю маючи, підлеглости не визнають. У них склад вдачі не такий, як у москвинів. Князь Витовт, знаючи це, боїться бачити українське військо, очолюване українським князем. Він (за монгольським зразком) поставив по селищах старостів, йому підлеглих. Іван Крип’якевич пише, що “мережа князівств покривала тоді й Україну”: очевидно всі ці князьки були підлеглі князям з Литовської династії.