Выбрать главу

267. 1412 рік. Литовець Володислав-Ягай­ло (король Польщі) у Перемишлі повикидав з гробниць кості древніх князів України (Руси), щоб гробниці не пригадували українцям, що Перемишль споконвічна батьківська україн­ська земля.
“Побожні православні християни, любіть рідну церкву. На Боже давайте, на чесні ікони, рідна церква — мати ваша милосердна”, роз­чулено, до болю зворушено речуть попи у церквах. Князь Витовт бачить: єреї право­сла­вія грецької церкви виглядають пишно, го­ворять зворушливо про рідну церкву, чудо­творців, євангельські істини. І в цей же час жорстоко обкрадають побожних людей. І він знову пише листа патріярхові Євтимію 2-му, що митрополити всю честь церковну Київ­ської митрополії переносять до Москви (скар­би церковні і святощі.., скиптр Бого­родиці і хламиду, і сандалі її, чесні ікони, окуті золо­том, і багато інших дорогих речей, і всю честь церковну Київської митрополії перено­сить в інше місто.
“Хто може перечислити все те, що древні князі улаштували для своєї чести на пам’ять по собі, крім золота і срібла, і церковних оздоб, і що все митрополити перенесли в інше місто”, “Я не хотів приймати митрополита Фотія, але він пообіцяв, що у нас перебу­ватиме і як слід дбатиме про церкву, але він тут у Києві не лишився і ще більше спустошив Київ” (Е. Голубинський, “Історія Русской церкви”, Москва, 1900 р., т. 2, стор. 370). Князі України (Руси) візантійцям платили щирим золотом за ікони, окуті золотом, псалтирі, хрести. Тепер грек-митрополит Фотій ці церковні цінності бере в Києві (бо він -Київський митрополит) і везе в Москву, де продає за золото, хутра.
Їм (побожним православним), щоб вони ніколи, ніколи не довідалися, хто є їхнім ворогом і чому вони закуті, вірний слуга Візантії, утративши почуття національної гордости, рече: “Митрополити-греки сидять тихо, сіючи православну культуру, сидять спокійно і їх легко сприймають в Україні” (Митрополит Іларіон (Огієнко), “Візантія й Україна”, стор. 56).

Вони сіють православну культуру гно­блення душі Українського Народу. Вони не сидять тихо, спокійно, вони торгують — продане перепродують. І той, хто їхні злочини приховує, обманює рідний народ, щоб у пишних архиєрейських ризах блаженству­вати.
268. Князь Витовт бачить, що хрещення України (Руси) принесло Україні (Русі) зане­пад моральних вартостей народу. Єпископи і попи дбають тільки про свої вигоди, маєтки, на рідний народ дивляться як на побожних рабів з роду Яфетового.
Він, Витовт, бачить жахливу наругу, чинену патріярхами: Київ позбавлений права мати свого митрополита. Князь, який сидить у Києві, морально зобов’язаний підлягати митрополитові, який сидить у Москві і затримує за собою титул — митрополит Київський і всея Руси. Бачачи варварську церковну політику Візантії, князь Витовт сказав єпископам: “Коли ви самі, без Візантії, не виберете Київського митрополита, я вам всім повідрубую голови!”
(Князь Витовт бачить: працьовиті хлібо­робські маси України (Руси) сліпо вірять попам. Чому? Піп володіє святими (від Бога отриманими) таїнами: мрець, похований без попа, не встане під час воскресіння мертвих. Ті, що вірять в це, не знають, що вони об­дурені. Не знають, що їхні мислі на непра­вильну дорогу спрямовані.
Візантія чотири століття ретельно пра­цювала, щоб перетворити українця в темного раба, який со страхом і трепетом обожнює візантійські мощі, іконостаси, канони, догми. І не думає (і не знає, що треба думати) про справи Вітчизни і про гордість національної чести. Той, хто хоче володіти такими хлі­боробськими масами, повинен мати по своїй стороні попів і єреїв. І князь Витовт, знаючи це, прагне звільнити Київ від підлеглости митрополитові, який живе в Москві і дає київським попам розпорядження вести політику, корисну Москві).
Перелякані єпископи почали благати патріярха Константинопольського, щоб він до Києва прислав митрополита. І не при­мушував Київ коритися Москві. Патріярх відповів, що Київ має коритися Москві. І тому митрополита не отримує. Витовт жде вико­нання наказу — і єпископи з’їхалися, і вибрали митрополитом Григорія. Патріярх, почувши, що Київ сам відважився митрополита вибрати, поквапно з митрополитом Фотієм оголосив прокляття митрополитові Григорію: “Ні з митрополитом Григорієм, ні з його єпископами і однодумцями не сходитися в діях, ні в харчах, ні в питті, ні в дружбі, ні в мирі, ні в любові”.
269. У 1419 році, після смерти митро­по­лита Григорія, грецький патріот (митрополит Фотій, який сидить у Москві) зробив чистку в Києві: покарав тих єреїв, що відважувалися мати свого митрополита. І прислав з Москви до Києва попів, які мають завдання ширити пропаганду, що для православія грецької цер­кви буде корисно, коли Київ стане підлеглий Москві. У Москві живе митрополит — ду­ховний батько християнської України (Руси): живе в Москві тому, що “так хоче Пречиста Діва Марія і візантійський патріярх”.