Князь Юрій Димитрович (син князя Донського, брат померлого князя Василія Димитровича) і князь Василій Васильович — син померлого князя Василія Димитровича боряться за престол князя Московського. У Московитії живуть татарські баскаки (воєводи) Айдар і Булат, а також сильний мурза Тегін (око ханське). Від них залежить, хто стане князем Московським. Князь Юрій підкупив мурзу Тегіна, а князь Василій — Айдара і Булата.
“Вельможі Ханскіє, в особєнності Булат і Айдар, усєрдно началі ходатайствовать у Царя (хана, — Л. С.) за Василія і чєрніть Тєгіню” (Карамзін, т. 5, стор. 157). Щоб справу князів Юрія і Василія полагодити, поїхали московські бояри до царя (хана) з поклоном.
І “боярин московський, Іоан, став перед Махметом і сказав: “Царю верховний! Молю тебе, дозволь мені, покірному холопові, говорити за мого юного князя. Юрій шукає Великого княжіння за древніми правами Россійськими, а Государ наш по твоїй милості, знаючи, що воно є твій Улус: віддаєш його, кому хочеш. Один вимагає, а другий молить. Що значать літописи і мертві грамоти, коли все залежить від волі Царської? Хіба не вона утвердила заповіт Василія Димитровича, який віддав синові Московське князівство?
Шість років Василій Васильович на престолі: ти не скинув його, значить сам визнавав його законним Государем”. Ця, дійсно хитра промова мала успіх довершений: Махмет об’явив Василія Великим князем і велів Юрію вести його коня: старий обряд Азійський, який означає владу Государя верховного над його підручними чи залежними князями” (Карамзін, т. 5, стор. 158).
274. Карамзін пише, що хан Махмет не вимагав від князя московського данини, але він йому данину платив. Не вимагав тому, що проголосив його “Темником” (десятитисячником). Маючи постійне десятитисячне військо, він, як вірний слуга татарський, придушував ті чи інші протитатарські повстання. Князь Василій Темний постійно платив данину, щоб мати запевнену підтримку Орди. Незважаючи на те, що князі Московитії є низькими татарськими катами-рабами, їх обожнюють Татіщев, Карамзін і славить їх “История СССР”, щоб славити Москву.
(Москва успішно копіює закони і характер Орди і сама стане Ордою, оснастившись практичною політикою. “Татари були дуже досвідченими практичними політиками” (Покровський, т. 1, кн. 1, стор. 179).
Хани, названі москвитянами царями, були добрими учителями, вони навчили москвитян законів державного порядку, строгої дисципліни і мистецтва обману. Москва, щоб мати історію, прагне при допомозі митрополитів присвоїти собі ім’я Русь, і в цей же час каже ханові, що не визнає законів “княжіння по древнім правам Русі”, визнає накази ханські, щоб при їхній допомозі собі присвоїти ім’я Русь).
275. 1434 рік. Хто шукав у орді правди і законів, той пропав. Хани не любили тих справедливців, які до них приїзджали без коштовних дарів. Князь, який грабує мирних жителів, зриває з їхніх ший золоті хрестики, виливає золоті чаші і везе ханові, вважається справедливцем.
“З легкої руки хана Узбека, в первій половині 14 століття, звання старшого Великого князя утвердилося за московськими князями, постійно переходячи від батька до сина, за ханським затвердженням, і так було до того часу, поки не впала й не розсипалася Орда і поки Московські князі не зміцніли до тієї можливости, що могли собою замінити ханів і зробитися такими ж володарями і власниками руських Земель, якими, по праву завоювання (при азійському складі поняття) були і вважали себе хани” (Костомаров, С.-Петербург, 1904 р., т. 12, 5 кн., стор. 54).
Костомаров (на 55-й сторінці) пише, що “Права за московськими князями не було ніякого, крім ханського свавілля, і вони тим і здобували прихильність ханів, що не шукали великого княжіння на основі прав і переказів, а просили тільки ханської милости, і крім цієї верховної милости, вони ніякого права знати не хотіли”.
Костомаров пише, що московські князі (після падіння орди) “собою замінили ханів”. Вони собою повністю замінять ханів тоді, коли себе почнуть вважати царями. “Наш царь в Царіцєнє на Волгє”, — казали москвитяни, називаючи хана царем. Царицин упаде і царський престол буде перенесений у Москву.