284. 1453 рік. 30 травня султан Могамет 2-й став біля престолу у святій Софії в Константинополі і, як обиз (знавець “Корану”), сказав: “Могамет переміг Христа! Немає Бога, крім Бога, а Могамет його пророк”.
Останній імператор Візантії Константин 11-й Палеолог убитий: паразитарній імперії прийшов безславний кінець. Тепер султан Могамет 2-й — світський голова православної Візантії і всіх її митрополій. Маючи на увазі грецькі церковні закони, й Київська митрополія стає підлеглою султанові. Чому?
Він (султан Могамет 2-й) кладе інсиґнії (патріярші відзначення) на патріярха і диктує патріярхові, яку він зобов’язаний вести церковну політику. Мусульманин (султан) -світський голова християнської України (Руси), бо вона підлегла патріярхові, який підлеглий султанові. (“За українську Україну”, — говорить мудрий і достойний Українець. Ті, які хочуть, щоб в Україні була форма українська, а зміст чужий, ширять гасла — “за християнську Україну”, “за совєтську Україну”).
285. Як виглядав Константинополь перед падінням? А. М. Шнайдер, Хараніс, Старр вважають, що Константинополь мав 70, 40 чи 25 тисяч населення. Візантія — мілітарно-церковна імперія. У ній в 1000 році було 150 тисяч монахів, які жили з того, що ходили по чужих землях і намовляли людей прийняти віру Христову, підпорядкувавшись владі Візантійського імператора.
І московські монахи наслідували візантійських. Наприклад, вони з Москви прибули на землю племени Вогуличів. Вогуличі живуть на березі ріки Кама, яка є східною притокою північної Волги. Вогульці — люди неслов’янські. “Приймайте православну віру, будете рускімі”. “Ми Камські Вогули, у нас є віра! Недобродушно рідну віру відкидати, а чужу приймати. Ми вогульські люди і віра в нас вогульська”.
Єпископ Пітіріма, як пише “Архангельський літопис”, прагнув оправославити вогулів — зробити їх підлеглими Москві. (Вогули, обороняючи свою духовну незалежність, в 1455 році вбили московського душолова — єпископа Пітіріму).
286. 1456 рік. Українець — степовий Лев. Він не страшний, бо ситий: є що їсти і пити. На його територію часто прибігають голодні дрібні хижаки і гризуться між собою за козу, яку недоїв степовий Лев і лишив на духмяному різнотрав’ї. Цими хижаками є польські, мадярські, татарські, литовські вторжники. Вони то миряться між собою, то сваряться, то знову миряться.
Король Казимір, як кишеньковий злодійчук, з Польщі ввірвався у Львів, виламав двері і почав у міхи складати коштовні діядеми древніх Українських Князів і Княгинь, їхні злотом ткані багряниці, перстені, княжі відзнаки. Убивши сторожів, він виніс обкутий золотом престол царя України (Руси). І, боючись спійматися, утік від українського воєводи Дмитра Дядька, утік до Кракова. І було це у травні 1340 року: після смерти царя Західної України (Руси) Болеслава-Юрія 2-го.
Литовські воєводи, очолені князем Литви Любартом, б’ються з воєводами короля Казиміра за володіння степового Лева. Казимір отримує допомогу від папи римського і короля Мадярщини. У 1352 році польські і литовські вторжники розсмикали Українські землі: Польща поклала лапу на Любленщину і Львівщину, а Литва — на Волинщину.
Литва, отримавши допомогу від татар і хрестоносців, іде, щоб польських вторжників вигнати із Львівщини. У 1377 році польсько-мадярський король Людвик вторгається на Волинь.
У 1378 році король Людвик загарбав Галичину. У 1399 році татарські війська прибули з Сходу: на річці Ворскла мають бій з Литовськими військами, прибулими з Заходу.
Що ці вторжники шукають на землі степового Лева? Хліба, меду, масла, молока, м’яса — їх вабить рай земний, земля, текуча медами і молоками. Якби українці були такими бідними, як литовці, поляки, мадяри, татари, вони б також були вторжниками. Українці народжені розкішною, щироплодоносною матір’ю Землею, утілюють в собі красу людської доброти, гостинности. Вони терпеливі й вибачливі, але коли хто зачепить таїнство їхньої одідиченої гідности, тоді в них пробуджується всеперемагаючий дух Скитської (Праукраїнської) імперії і, вони стають одержимими).
287. У Москві завжди настрій військовий. Московський князь Василій Васильович так, як і його попередники, годує Москву мечем. Знову несподівано оточив Новгород, вимагає в новгородців золота і “жемчугів”. “Дєньґі сюда, деньґі сюда! У Новгороде крічат все калакала!” У людей і по церквах зібрано 8500 рублів. Узявши золото і стада скоту, повертається князь Московський додому.
Новгородці пограбовані і поранені, тужать жінки над убитими чоловіками. “Масква слєзам нє веріт! Масква бйот с носка! Жаловатся бєзполєзно, бйом нє раді мученія, а раді спасєнія!” Ніщо в світі Москва так не любить, як “воссоєдіненіє народов”.