Князь Московський Василій Васильович, виконуючи поради лікарів, почав сам себе палити горючими ґнотами: щоб видужати. На тілі появилися рани, які почали гнити. Умираючи, він на престол посадив старшого сина Івана. Помер, проживши 47 років; він княжив, як хан. І мріяв перетворити Москву у велику Орду, множив військові сили. Щоб всі відчували його ханську силу, він двом князям виколов очі, двох отруїв.
Він навчив москвинів вірити, що “Нє Москва ґасударю указ, а µасудар — Москвє”: хто інакше думав, був названий “разбойніком”. У Москві “навіть законні смертні кари мали варварську жорстокість. Іван Можайський засудив на смерть боярина Андрія Дмитровича, привселюдно спалив його на “кострє” разом з жінкою за сумнівне ворожбитство. Самих знаменитих людей, обвинувачених у державних злочинах, починали всенародно бити батогами. Цей принижуючий для людства звичай запозичили ми у монголів” (Карамзін, т. 5, стор. 220). (“Принижуючий для людства звичай”, Москвою “запозичений у монголів”, особливо дошкульно відчують українці після “возз’єднання двох народів”).
288. 1461 рік. 9-го травня став у Москві митрополитом Феодосій (Бивалцев). Він виконував заповіт щойно померлого митрополита Іони. Іона в 1458 році, покликуючись на Біблію і церковні закони, проголосив, що апостоли заборонили “скликати більше як сім соборів”. І тому “8-й собор, який відбувся у Фльоренції, треба вважати собором сатани”.
Феодосій (вибраний у Москві без порозумінь з Константинопольським патріярхом) вперше в історії почав титулуватися як митрополит Московський. Перед цим, як знаємо, Візантія митрополитів, що жили у Московитії, титулувала “Київськими митрополитами”.
Пермія, яку Москва в 1396 році (хреститель-москвин Стефан) і в 1447 році (хреститель-москвин Пітіріма) хрестила, “на путь спасєнія наставляла”, повстає проти православія. Чому? Москвини, охрестивши пермянів, поділили їх на дві ворожі групи: пермянин, який стає московським донощиком, добрий православний християнин, а пермянин, який боронить рідну святиню в Усть-Вимі (в столиці Пермії-Зирянії), “прєдатєль”, “ідолопоклонник”. У святині Усть-Вимі стояла золота статуя — образ Бога Пермії. Москвини-хрестителі виволікли її, вивезли у Москву. І сказали, що той пермянин, який питає, куди повезли “бабу златую”, грішить, і буде посланий “на путь спасєнія”.
289. Пермяни мудріші, бачачи, що православіє — хитре знаряддя, при допомозі якого Москва гнобить Пермію, роз’єднує народ, бунтуються. Щоб зручніше поневолити пермянів, митрополит Феодосій, маючи військовий загін, ставить монастир у граді Чердиня. (Град Чердинь стоїть на березі річки Колва. Чердинь був столицею Пермії). У монастирі хрещених пермянів москвини виховували у дусі відданості Москві, і їх висвячували на попів пермянських.
(Хрещена пермянка покривала голову хустиною, її звали рускою. Пермянки, які трималися батьківської віри, плекали коси, хустиною непокриваючи. З Москви прибув наказ, щоб всі пермянки голови покривали хустиною: жінка, яка цього наказу не виконує, проголошується сповідницею поганської віри і карається “кнутами”).
(У 1500 році з Москви від митрополита прийшов у Пермію наказ не їсти м’яса в усі пости. Хто їсть м’ясо в піст — гріх смертельний має. У Пермян м’ясо — основний харч; довгі й виснажливі пости їх робили хорими, між ними заникала їм властива войовничість, вольовість. Кволість була оцінена як убогість духовна, що є найкоротшою дорогою у царство небесне. “Блаженні вбогі духом, бо вони внаслідують царство небесне”).
290. Московський воєвода живе з грабіжництва — маючи військовий загін, він їде грабувати мирні села Черемисії (Марі), Вотякії (Удмурії), Комі-Пермії. Повернувшись з здобиччю до Москви, він дає дари князеві і митрополитові. Воєвода має своїх рабів, свою церкву й свого попа, проскурниць, церковних прислужниць, які є його “гаремними жінками”. Піп-чудотворець, пишнотою риз робить велике вражіння на простодушних парахвіянок, які знають, що піп володіє “великими таїнствами”.
“Усяка багата людина хотіла мати свою церкву. Гультяї, ледарі йшли в діякони і попи, спокушували народ не тільки грубіянською нікчемністю, а й розпусним життям. Митрополит... з горя відмовився від правління” (Карамзін, т. 6, стор. 8). І митрополитом став Суздальський єпископ Филип.
291. 1467 рік. У казанській орді безладдя: татари поділені на три ворожі групи — християни, мусульмани і визнавці татарської віри. Християни хиляться у сторону Москви. Мусульмани надіються на султана. Визнавці татарської віри плекають культ Чингіс Хана Темуджіна.