Таємно казанські християни запросили Московське військо, щоб воно вторгнулося в Казань і вбило хана-мусульманина Ібрагіма. Казанські християни вели військо Московське лісистими дорогами, щоб напад на Казань був несподіваний. Хан Ібрагім знав, що татари-християни мають змову з Москвою. І він з своїм військом причаївся, і так ударив по Московському війську, що воно тікало, як опечене. Була середина вересня: на дорогах і в лісах стояли глибокі болота — москвини тонули у болотах. І тільки половина з них причвалала до Москви.
У Москві всі ждали здобичі (зерна, скоту, хутер), а військо прибуло побите й голодне. Є між ріками Ветлугою і Камою мирне неслов’янське плем’я Черемисів. У Черемисів зброї мало, а хліба багато. І в Москві було вирішено здійснити “возз’єднання двох братніх народів”.
292. “Ввійшовши в землю Черемиську (Черемисія жила самостійним державним життям, — Л. С.), багату на хліб і скот, і очолену власними князями, не підлеглими ханові Казанському, росіяни знищили все, чого не могли взяти з собою, як здобич; різали скот і людей; палили не тільки селища, а й бідних жителів, кращих беручи в полон. Наше право війни варварське; всякі злочинства у ворожій (завойованій країні) вважалися законом” (Карамзін, т. 6, стор. 9).
Росіяни (москалі), вторгнувшись в хліборобну Черемисію, поводилися, як татари, “людей изсекоша, а иньіх в плен поведоша, а иньіх сожгоша; а кони их й всякую животину, чего нельзя с собою имати, то все изсекоша, а что было живота их, то все взяша й повоеваша всю землю ту, досталь пожгоша” (Татіщев, т. 6, стор. 25). (І все це московське (російське) варварське право відчують й українці (русичі) після “возз’єднання двох братніх народів”, і про це в наступних розділах ітиме мова, підтверджена літописними документами).
Москвини черемисів — мирних хліборобів вирізували: бо тільки таким способом можна було здійснити “возз’єднання Черемисії і Москви”. Черемис, який не хотів возз’єднуватися, був названий “нєвєрним”: митрополит Московський дав право “казнить невЬрних”.
(Пишучи про Татаро-Монгольську орду, я від неї не відділяю Москви. Москві приділяю багато уваги, щоб краще збагнути процес втілення Орди в Москві. У Орді біля хана (у Сараї) жив єпископ, маючи титул — Сарайський єпископ. Тепер Сарайський єпископ свій престол з Сараю (Царицина) переніс у Сарай (Москву): сила Орди переходить у Москву.
293. Київ. “Наша Україна зветься Русь. А ваша україна як?” — такі питання ставили кияни купцям, прибулим з чужини. Купець відповідав, що він походить з “ланд”, що зветься “Дойч”, а його сусід — з “ланд”, що зветься “Інґ”. У цьому значенні були вислови: “Русь україна, Дойч ланд, Інґ ланд. Сьогодні слово Україна означає назву Вітчизни. Слово Україна не має нічого спільного з значеннями — межа, пограниччя. Якщо вважати, що край є синонімом країна, то і в цьому випадку треба не забувати про многозначність цього слова — край (межа), край (ріж), край (рідний край). Я вже писав, що в слові Україна корінь “кра” такий же многозначний, як і в слові Русь корінь “ру” чи “рос”.
294. 1470 рік. Помер Київський князь Семен Олелькович (представник династії Литовського князя Ольгерда). Литва прислала в Київ свого намісника, воєводу М. Ґаштовта. Київська шляхта його до Києва не пустила, сказавши: “Ти є більше ляхом, ніж князем”. У Києві київська самоуправа, в урядових установах сидять кияни. Та вони поступили неправильно, не прийнявши воєводу Ґаштовта. Чому?
Коли ви, кияни, не хочете, щоб над вами княжив чужинець (лях чи литовець), то у чужинців не просіть — дайте нам князя з нашого роду? Коли у старих юдеїв не було князя (чи царя), вони попросили свого рідного духовного провідника (волхва) Самуела, щоб він їм висвятив царя. Самуел знайшов мудрого відважного пастуха Давида і помазав його на царя, сказавши юдеям, що цар їм даний Ізраельським Господом Ягвою, і всі зобов’язані в ім’я волі, правди і віри йому беззастережно коритися. Усі волхви в Києві повбивані. Архимандрит чи архиєпископ, як люди чужої релігії, служать у Києві чужим князям, і ждуть вони Ґаштовта. Ґаштовт, вигнаний з Києва, ввійшов у Київ з литовським військом і поставив на горбах гармати, ув’язнив визначних киян і почав їм спини пороти різками. Ні монахи, ні попи не боронили киян. Чому? Тому що попи і монахи свої неморальні вчинки оправдують релігійною святістю: усяка влада від Бога.
У Києві рабін Схарій проповідує віру Мойсея, каже, що “Мойсей єдинобожественний, а Ісус — несуттєва казка, видумана юдеями”. І тому мудрі кияни не повинні їй вірити. Кияни Схарію відповіли, що вже не знають, який чужинець правду каже.