298. Принцеса Зоя в супроводі папських послів 24 червня (1472 року) виїхала з Риму, прибула до Москви 12 листопада. Папський легат Антоній їхав у червоній одежі, мав високу шапку, рукавиці. Перед ним несли латинські монахи з срібла вилите розп’ятіє Христа. Московський митрополит Филип повінчав Зою з Іваном (князем Московським) у присутності папських послів. Москвинам не подобалося ім’я Зоя і вони почали принцесу звати Софією. Кардинал Антоній (при допопомозі Зої-Софії) почав у Москві порушувати справи Фльорентійської юнії. І сказав боярам (вихрещеним татарам) про справи вигнання турків з Константинополя.
Боярин Іван Фрязін (головний московський посол, який Зою проводжав з Риму до Москви) почав москвинам оповідати про порядки європейські. І був він проголошений “вольнодумцем”. Усякий “вольнодумец” у Москві вважається “разбойніком”, “преступніком”. Князь Московський закував вольнодумця Фрязіна в “кандали”. І наказав бити його “кнутамі”, і забрати у нього дім, маєтки, а його жінку і дітей поставити “под караул”.
Папський посол Батиста Тревізан (головний провідник Зої до Москви) збирався їхати (після вінчання) в Орду до хана Ахмета у справі війни проти Турції. І князь Іван Московський поставив його “под караул”: хан Ахмет і хан (князь) Іван не думають воювати з Туреччиною. Папським послам з трудом удалося визволити Батиста Тревізона. Щоб спасти свої голови, вони перестали говорити про Фльорентійську юнію, віддали Москві Зою, “нічого за неї не виторгувавши”...
299. Пермяни, не маючи сил боронитися, прийняли принесене з Москви православіє і на заклик попів звуть себе рускімі, але говорять по-пермянському. І кажуть: Бог каже пермянам говорити по-пермянському, а удмурам по-удмурському, а зирянам по-зирянському. Те, що пермянам Бог дав, ніхто не має права у них відбирати. І пермяни, поминувши Москву, везуть коштовні хутра і срібні плити до Києва, продають, купуючи шовкові тканини, сукна, мечі.
Попи прибули з Москви, ставлять у Пермії церкви. Прагнуть пермян поробити рускімі побожними православними християнами. Пермяни сказали попам, що православіє приймають, але влади князя Московського не визнають. Пермія має рідних князів — Бурмата, Мачка і Зирана. Попи відповіли, що батьком православних є митрополит. Митрополит живе в Москві: хто визнає митрополита, той визнає й князя Московського.
Пермські князі Бурмат, Мачка і Зирян, православну віру з Москви прийнявши, визнали себе підлеглими князю Московському. Москва дала пермянам “свєт просвєщенія”, “освободіла пермян от язического суєвєрія”. І тепер перм’яни повинні в ім’я віри Христової показувати “безгранічноє послушеніє, тєрпєніє, іскрєнєє покаяніє”.
300. Пермяни не показують ні послуху, ні покаяння, ні терпіння. І тому Москвинське військо вторгнулося в Пермію. І почало палити селища, вирізувати хрещених перм’ян, не поминаючи ні бабусь, ні немовлят. Після “возз’єднання Пермії і Москви” московський воєвода Фьодор, як дарунок для князя Московського, “прислаль кь нему, вмЬсть сь плънными, 16 сороковъ черныхь соболей, драгоцьнную шубу соболью, 29 поставовь ньмьцкаго сукна, 3 панцыря, шлемь й две сабли булатньія. Сіє завоеваніе, коимь владънія Московскія прислонілись кь хребту горь Уральскихь, обрадовало Государя й народь” (Карамзін, т. 6, стор. 32).
Маючи на увазі описи Карамзіна (взяті з літописів), переконуємося, що держава Пермія мала панцери, шоломи, шаблі. У її містах були коштовні тканини, куплені пермянами у Києві в арабських, іранських, англійських купців.
301. 1474 рік. Тоді, коли москвинське військо грабувало й убивало жителів Пермії, у Москві стояло татарське військо, яке охороняло Москву від несподіваних нападів, і перебувало на утриманні Москви. Татарський баскак Карачак з синами своїми очолює державне правління Москви. У Москві, як пише Карамзін (т. 6, стор. 58), живе “3200 татар торгівців”, 600 ханських знатних людей.
Татари навчили москвинів складати клятви ханові — “Царю Большой Орды”. (І цей звичай буде Москвою практикуватися у Переяславі під час підписання договору між гетманом Богданом і боярами царя Алєксєя). Жителі Москви (бояри, купці і сам князь Московський (“Грозний гасудар”) вийшли стрічати ханського посла-баскака. В’їзджає баскак у Москву з знатними татарськими родинами і з 3200 кіньми. (Чим знатніші татари, тим більше у них коней, особливо дійних кобил; немає кумису — немає радісного життя).
302. Князь, бояри, купці, уся Москва стала на коліна. Лежать розстелені хутра соболеві. Москвитянки тримають баняки з кобилячим молоком. Стоїть на соболях гордий ханський посол. Біля нього два татарина тримають “басму” (ікону, образ хана) — московитяни клянуться бути вірними ханськими підданими. Присяги (клятви) складаються біля басми (болвана). Болван (образ хана) завжди стоїть на площі. І тут свята відзначають москвитяни. (І місце це в Москві в історії відоме під назвою Болванка).