385. Воєвода Борис Годунов і воєвода Іван Мансуров (також вихрещений татарин) — люди завойовницької вдачі, вони ведуть Московське військо на береги ріки Іртиш (західна притока Обу), де живе мирне плем’я Вогулів (Мансів).
Пограбувавши Вогулів, Борис Годунов везе до Москви коштовні хутра. І жене полонених Вогулів, які будуть ставити у Москві нові доми. Москва, перейшовши Урал, без великих труднощів відбирає землі в мирних і майже неозброєних племен. (Славний татарський рід Мансурових — воєвода Леонтій Мансуров, воєвода Пьотр Мансуров, воєвода Фьодор Мансуров — укріплював силу Московитії (Россії), підкоряючи їй чужі землі).
Запорозькі косаки не билися з слабими і мирними Вогулами. Запорозькі косаки мали відвагу іти проти трьох могутніх сил — Кримська орда, Турція, Польща. Одчайдушність Запорозьких косаків рівняється мітичним грецьким півбогам. Запорожці, живучи у степах, щохвилини були наражені на смерть: турецькі і татарські війська об’єднувалися, щоб бити запорожців.
386. Запорожці на малих суденцях плавали по бурхливих хвилях Чорного моря. Де в них бралася відвага, гарт, витривалість? Запорожці (за звичаєм древніх предків) напровесні влаштовували веслувальні змагання: хто швидше впоперек перепливе бурхливу течію?
Влаштовувалися долання легендарних Дніпрових порогів. Ті, які вміли через підступні каскади проводити свої “чайки”, мали право звати себе “запорозькими косаками”. Звичаї ці квітли перед хрещенням України (Руси); після хрещення вони були попами заборонені, названі “поганськими забавами”.
Запорожці (в 1583 році) спалили Турецькі фортеці — Бендери і Ягорлик над Дністром. Вони спалили турецькі кораблі у портах Криму. У Запорожців могутня військова енергія, шляхетна життєрадісність. Слова “Запорозькі косаки” стали відомі у палаті короля Польщі, у сараях Кримського хана і Турецького султана. І після того, як українці (запорожці) біля річки Судость (в 1581 році) під проводом Черкаського старости Михайла Вишневецького розгромили Московське військо, про них почали з острахом говорити в Москві.
387. 1585 рік. У Києві повстання. Кияни б’ють поляків, які, живучи у Києві, зневажають українську мову. Шукають між киянами запорожців, щоб їх четвертувати. (У 1584 році запорожці спалили турецьку фортецю Очаків. Татари і Турки повідомили Польщу, що запорожці в татар забрали великі стада скоту. Польща послала військовий загін, очолений Ґлембоцьким, щоб він у степах знайшов запорожців і їх покарав.
“Ляхи, де ваша совість? Прийшли до Дніпра, щоб запорожцям казати, як вони мають на своїй землі жити? Ляхи, щоб не були ви зухвалими, задиркуватими, підете в Дніпро воду пити!” М. Аркас пише, що запорожці ляхів “пустили у Дніпро води пити”.
Польський король Стефан Баторій повідомив, що київські купці, як люди привілейовані, звільняються від мита й податків. Нові й нові люди українські оселюються в Києві, тримають жваві зв’язки з запорожцями. Польський король, злякавшись росту Києва, видав наказ — українцям зобороняється селитися у Києві. Польські вторжники прагнуть спольщувати стольний град України (Руси).
Польща хоче окатоличувати українців, щоб їх, як людей красивих, працьовитих, талановитих, ополячити. Москва хоче “спасати” православних українців, щоб їхні багатства і їхню життєву енергію підпорядкувати Москві.
388. У Західній Европі поширилася фабрична промисловість. Міста швидко зростають, розбудовуються, їм треба хліба. Українці починають орати цілинні степи, корчувати ліси: із золотоколосої України (Руси) іде хліб до західноевропейських міст. Данціґ став містом збору української пшениці.
Подорожуючий Антіохський патріярх Іоаким побачив, що частина єпископів в Україні (Русі), щоб свої маєтки зберегти, підлащується до папи римського і короля Польського. І з них користь для Іоакима мала, він Львівському братству (в 1585 році) дає право непідпорядковуватися єпископам.
Є поширена думка, що православні братства творили велику національну роботу. Братства мали школи, у яких заборонялася українська мова, у школах, організованих братствами, нічого про історію України (Руси) не говорилося, поетика, арифметика, геометрія і спів викладалися мовою грецькою і староболгарською (церковною).
Немає даних вважати, що братства були вогнищами національної свідомости, але повітря в них не було таке затхле, як у єпископських катедрах.
389. 1587 рік. На березі ріки Об живе мирне племя Остяків. Воно має рідні звичаї, обряди, святині. Належать Остяки до людей азійської раси. Вони обличчями подібні до европейців. За Уралом (уже дванадцять тисяч років тому) мандрували оріянські племена: тут вони мішалися з сибірськими автохтонами.
Остяки, побачивши, що на їхні землі прибули якісь вторжники, зійшлися до своєї рідної святині молитися. У них не було сил боронити життя своє. Московські воєводи Мансуров і Чулков умертвляли остяків, як пише Карамзін, “пушечним ударом”. Остяки, побачивши, що їхня святиня розгромлена “пушечним ударом”, де загинули богомольці, тікали з дітьми в ліси, болота, гори. Безпощадно убивав нещасних воєвода Чулков. (Рускіє (вихрещені татари) князь Даниїл Чулков, воєвода Гавриїл Чулков, воєвода Фьодор Чулков прославили Москву під час боїв з поляками, шведами, остяками).
390. Москвини спалили остяківський град Чингія, біля його руїн поставили у 1586 році фортецю Тюмень. Воєвода Чулков заставив полонених остяків ставити фортецю на ріці Тоболь. Біля фортеці Тоболь почали жити остяки, яких було вогнем і мечем навернено на віру православну. У Тоболі (Тобольському) в 1587 році була поставлена церква. У церкві остяки довідалися, що цар Московський їм “посланий Ісусом Христом”.
Іскер (столиця Іртишсько-Ногайського царства) московськими вторжниками спалена. Обгорілі тіла людські обгризають звірі. Тобольськ (фортеця, поставлена завойовниками) став столицею Сибіру. У Тобольську живуть солдати-завойовники, їхні злочини жодними законами необмежені, їм належать “дєвіци і земля побєждьонних”.
Щоб покорені не думали про волю, треба вбити їхніх знатних людей, а молодих вивезти на “строітельство Москви”. Хан Карача і родина його “под караулом” їдуть у Москву. Іртишівці, які мали дорогі шуби, убиті; шуби з них зняті, маєтки (переважно хутра) забрані. З Іртишського царства до Москви, як здобич, у 1586 році привезено “200.000 соболів, 10.000 чорних лисиць, 500.000 білок, крім бобрів і горностаїв” (Карамзін, т. 10, стор. 15).
391.1588 рік. Липень. До Москви прибув константинопольський патріярх Єремия. Щоб нагадувати в’їзд Христа до Єрусалиму, патріярх Єремия під’їзджає до Кремля на ослюкові. За ним на конях їдуть митрополит Мальвазійський Іерофей і Еласонський архиєпископ Арсеній. По їхньому одязі видно, що в них бідні парахвії, або — скупі парахвіяни.
Патріярх Єремия подарив Московській цариці панагію (всесвятість). У панагії вмонтований дорогий камінь, на камені прилаштований образ святої Марини. Цареві Фьодорові він подарив ікону страстей Христових, у якій законсервовані краплі Христової крови. І подарив кістку з мощів святого імператора Константина (засновника Візантії).