Патріярх Єремия з Москви прибув в Україну (Русь); тут він побачив істинних побожних рабів православія грецької церкви. Він, як можновладець, одних єпископів скидав з престолу, інших наставляв, одним давав “ордени”, на інших накладав “анатему”, підпорядкував своїй владі Львівське братство, скинув з престолу Київського митрополита Онисифора і назначає митрополитом мінського архимандрита Михайла Рогозу. Назначив Луцького єпископа Кирила (Терлецького) своїм (патріяршим) екзархом (своїм намісником), якому мають митрополит і єпископи коритися.
Патріярх Єремия православних українців поділив на три “самостійні” сили — Київський митрополит Рогоза, екзарх Кирило, Православні братства, усіх їх собі підпорядкував і дав їм “право клятви”: кляніть православні раби самі себе, за гроші патріярх буде вас мирити.
398. Патріярх Єремия потребував золота для султана і його пишного гарему. (Жінки султанові могли Єремию скинути з патріяршого престолу, не отримавши від нього дарів. У Константинополі є чимало архимандритів (кандидатів на патріярха) Митрофан, Пахомій, Теопемт, “всі чотири разом з Єремиєю намагалися наввипередки з’єднати собі прихильність жінок султана, щоб запевнити собі патріярхат” (Г. Лужницький, стор. 244). Патріярх Єремия ненавидів в Україні (Русі) все, що має українську притаманність, обрядність, своєрідність. Писанки, “крашанки (...) так уразили Царгородського патріярха Єремию 2-го, що він в 1591 році виступив з окремим Посланням проти того, і видрукував його в Львівській Братській друкарні” (митрополит Іларіон (Огієнко”), “Д. В. У. Н.”, стор. 287).
399. Патріярх Єремия наказав українцям друкувати, ним написані, прокляття обрядів рідної віри України (Руси), він кляв щедрівки, писанки, веснянки, Купала, коляду. Він так поступав тому, що бачив біля себе істинних побожних рабів православія грецької церкви, які втратили почуття національного самовизначення. Не знайшовся й один “із мільйона свинопасів”, який би патріярхові сказав: “Ти, патріярше, у Москві москвина Іову проголосив патріярхом всея Руси, не спитавши Руси! Русь у Києві, а не в Москві! Ти Борисові Годунові продав ім’я Русь за 2000 золотих манет, щоб мати гроші для султанського гарему?! Висвячуй же патріярха і для Києва, або — ніколи ти не побачиш Константинополя. Царем України (Руси) стає Запорозький косак Богдан Сила. Він коронує патріярха, маючи твоє благословення. І народ, підтримавши запорожців, вижене ляхів з України (Руси). Ви, Саваотові єреї, охрестили Україну (Русь), то не висмоктуйте з її жил останню кров, без милосердя не катуйте, не мучте, не висушуйте доброї української душі!”
400. 1590 рік. Патріярх Єремия прибув до Константинополя, скликав вселенський Константинопольський собор. На соборі (бо таку обіцянку дав Єремия Москві), має бути проголошено, що Московський патріярх — по черзі Третій. Перший Константинопольський, а Другий — Олександрійський. Собор поставив Московського патріярха на п’яте місце, а Єрусалимського на четверте.
У Москві незадоволення: значить Москва П’ятий Рим? Але в церквах в Москві оголошено, що Москва — Третій Рим, а Четвертому не бувати! Там, де не помагає ні “караул”, ні меч, треба діяти при допомозі золота: їдуть з Москви посли з дарами до Константинополя, щоб купити Третє місце.
Ідеологія універсального місіянізму, яка була особливо яскраво висвітлена у заповітах Чингіс ханів, втілюється в життя його потомками (вихрещеними татарами — рускімі православної віри). І обґрунтовується ясно: “Старий Рим упав від єресі Апполінарової, а новий Рим (Константинополь), захоплений безбожним плем’ям Агарянським, а Третій Рим — Москва”. Москва тепер прагне бути світовою столицею Християнського світу.
401. 1591 рік. Московський цар Фьодор дітей не має. Борис Годунов у всіх справах підтриманий Московським патріярхом Іовою. Іова готовий (після смерти царя Фьодора) проголосити царем Годунова. Але в Москві відомо, що на півночі (в селищі Уґлич) живе семилітній Димитрій (незаконний син Івана Ґрозного).
Димитрій “совершенное подобіе отца: любить муки й кровь; сь веселіємъ смотріть на убіеніе животныхь: даже самь убиваеть ихь” (Карамзін, т. 10, стор. 77). Коли царевич Димитрій бавиться, то ставить з своїми ровесниками з снігу людей, і потім їм голови відрізує, і робить це з великою потіхою, як пише Келарій Аврамій в “Історії”. Москва матиме нового царя, “собіратєля земель”. (Антропологи устійнили, що в азтеків і ассирійців був нахил до садизму; правильно роблять москвини, що не дозволяють західно-европейським дослідникам проникати у таїни характеру потомків Івана Ґрозного, і дають Европі писання Достоєвського, де (як я часто згадую) зазначено, що “москвини — народ богоносєц”).