Біля гробниць — два дерев'яні вози, їхній вік — як визначили археологи при допомозі радіоактивного аналізу — більше як п'ять тисяч років.
Орнаментика гробниць із Старосілля і орнаментика гробниць, знайдених в Сумерії — всіх дивує своєю тотожністю.
63. Геродот у «Четвертій книзі», описуючи поховальні обряди, які були в Україні більше, як дві з половиною тисячі років тому, зазначує, що скити свого померлого володаря ховають разом з його слугами («слуги пили напій сну»).
Скити біля покійного володаря ставили віз, коней, клали зброю, збрую, їжу. Вони вірили, що володар відходить у далеку дорогу. Тепер знайдені в скитських могилах знаки обряду поховання підтверджують писання Геродота.
64. Тлінні останки першої цариці Світу Людського перенесені до музею Ірак (в Багдад). І я бачу: Її чоло ввінчане вінком (ніжні золоті листки вінка нагадують листки верби). Верба — символ живучости, самозбереження. В одрізаній вербній галузці затаєна сила продовження роду — вткніть її у вологу землю і вона забуяє життям
65. Вінок з квітів, колосків, ягід, якими сумеріянки (і сьогодні їхні нащадки — українки) уквітчували чоло, не був тільки живою жіночою прикрасою. Українки у чаді чужовір'я живучи, забули значення вінка.
Сумеріянки вірили (і вірили внучки Дажбожі — українки тисячу років тому), що Земля — всеплодючая Мати, сумеріяни (гіттіти) казали «маза», що в них означало «мати-земля».
66. В дохристиянській Україні (Русі) дівчині під час весілля (чи в час Купальських свят) врочисто клали на голову вінок з живих степових квітів і промовляли до неї: «Та будь же, дівонько, квітучою та будь же, дівонько, родючою і багатою, як святая мати-Земля!»
Вінок у обрядах віри предків наших символізував таїну продовження роду, його квітучість і багатство; слово «жена» постало з слова «життя», «муж» (мужній, мужність, могутній), жена (життєвість, життєутвердженість).
67. Цариця Шубад любила пісню і музику. В її палаці знайдена золота «лил», «лелі» (арфа). Лил мала сім струн (сім озвучених творчих днів), сім живих кольорів. Лил оздоблена, як я вже зазначував, такими геометричними взорами, які знайдені археологами в Україні (біля села Мізинь).
Мізинські взори найстародавніші взори, зроблені людиною. Вони досі добре збереглися тому, що були карбовані на мамонтових бивнях, кістках і тому, що українці (безпосередні нащадки мізинців) досі (тобто, більше як десять тисячоліть!) плекають їх. І сьогодні їх бачимо на сорочках, рушниках.
68. На основі сучасних досконалих аналізів установлено, що мізинські взори були створені в різні тисячоліття — чотирнадцять, особливо одинадцять, сім тисяч років тому. В них буйно проявлені перші тяготіння людини до краси, вибагливости, які започаткували напрямок і розвиток мистецтва на плянеті Земля.
Стародавньоукраїнські (мізинські) взори сьогодні поширені на всіх материках. Вони (через помилку й відсталість археологічної науки) були сто років тому названі грецькими тому, що в святинях Греції ними (цими взорами, греки їх звуть «меандрами») прикрашені мармурові долівки, стіни, статуї Зевса, Атени, одяг Плятона, Аристотеля і керамічні вироби, створені греками дві тисячі сімсот років тому.
69. Та тепер стало відомо, що взори (меандри) були на території теперішньої Греції ще перед прибуттям до Греції грецьких (дорійсько-ахейських) племен: — греки прибули до Греції 3200 років тому.
Взори (меандри) були принесені до Пелопонесу, на побережжя Егейського моря, на Крит трипільцями (пелазгами) п'ять тисяч років тому. Пелазги — ранні оріяни, греки у них запозичили спосіб будування храмів, творіння статуй, меандрів. Геродот пише, що пелазги жили в Греції ще перед приходом греків до Греції і мова пелазгіянська була для греків не зрозумілою.
70. Оповідання про «найстародавнішу царицю Світу Людського» я закінчу словом про стиль життя сумеріянок. Сумеріянки — перші в світі жінки, які одягнули вовняні і лляні сукні. Крій їхнього одягу був прийнятий грекинями, юдейками, римлянками, їхня одежа (одежа сумеріянок) була прикрашена дорогими каміннями, золотими оздобами. Вони носили перстені, браслети, кульчики, намисто (золоті оздоби і синє намисто — їхні влюблені кольори).
71. Взори, викарбувані на браслетах сумеріянок, і взори, викарбувані на браслетах оріянок, такі подібні, як дві краплі води. І це стверджує археолог Ґрегем Кларк. Він у книзі «Аспекти Праісторії», виданій в 1970 році Кембриджським університетом, на сторінці 116 ілюструє зразки Староукраїнської (Мізинської) культури — браслети, створені з мамонтових кісток, оздоблені меандрами.
72. Любов до краси, туга за красою — чуття красивої душі. Сумеріянки любили красу душі й тіла. В них був релігійний звичай щовечора купатися. Вони тіло охороняли від вітрів, сонця, холоду пахучими оліями. З рослин вони вміли робити рожевий крем, яким малювали уста. Духовні провідники вважали, що прагнення жінки бути красивою — прикмета, дарована природою.
73. У святинях збереглися на стінах викарбувані образи сумеріянок. Бачимо, що вони волосся збирали у вузол, вузол зав'язували стрічками і скріплювали золотими, мідяними, костяними шпильками. Вони любили квіти вдумливо — їх вабила гармонія кольорів. Таїни виробу квіткових пахощів вони передавали з роду в рід. Зерна, з яких вони вирощували духмяні квіти, тримали у глиняних і мідяних дзбанках. Гарячі й сухі піски Месопотамії урятували для Людства пам'ятки творів сумеріянських.
74. І сьогодні ми знаємо, що сумеріянки причепурювали свої глиняні хати квітами, долівки освіжували пахучими травами, стіни уквітчували зеленню. У святому кутку стояла статуя Нанни (Родоначальниці Лель). Біля неї лежали квіти, овочі, стояв у дзбанку навар (вар). Горів вогник. Хліб, створений із святої води і благородного зерна, лежав на найпочеснішому місці (на покуті) біля Матері-Родоначальниці.
75. Сумеріянки свої звичаї передавали дітям, як святий дар предків, як правильні почування душі своєї, як красу обрядового життя. Вони ніжно любили дітей своїх, учили їх відстоювати честь роду свого.
Вони співали дітям пісень, граючи на «лил». Слово «лил» (ліль, лілі) в них мало багато значень. Під словом «лил» вони розуміли «віяння», «пестощі», «вітер», «коливання», «леління», у «Слові про Похід Ігоря» читаємо: «леліючи корабли на сині морі». І, як я вже зазначував, у них був Бог Лил; зі слова «лил» семіти створили ім'я для свого Бога (Ел, Ілі, Елої, Елогим). Сумеріяни вірили, що невидимий, але всюдисущий Лил запліднює квіти життя (ниви, сади), і котить хвилі по морю.
76. Всі ми знаємо, що досі в Україні живе обряд «купування молодої». Пригадую, що під час весілля (в селі Богоявленське) я був «весільним хлопчиком», який брав у молодого «дар за молоду» (жменю цукерків), мав я тоді шість років.
І в сумеріян був звичай «купування молодої». Молодий перед весіллям давав дар для батька молодої. На сумеріянських письменах зазначено, що коли молода перед весіллям відмовлялася одружуватися, «молодому гостинно дар повертався».
Обряд дару («купування молодої») існував для перевірки почувань молодого і для піднімання вартости молодої.
77. Східні семіти сумеріянський весільний звичай прийнявши, перетворили його у звичайну торгівлю молодими дівчатами і вдовами». І в Біблії ця принизлива торгівля трактована як мораль упорядкованого життя.
Наприклад, Ісаак (Усміхнений) наказав своєму синові Іакові (Хитро-підлесливому), щоб він одружився тільки з жидівською дівчиною, але близько такої не було.
Ісаак порадив синові Іакові йти у мандри, щоб розшукати жида Лабана (Білого), Лабан — власник багатої овечої отари. Він має дві дочки -Леаг (Корова) і Рахел (Вівця). Чотирнадцять років (сім років за кожну) пас Іаков (Ізраел — Богоборець) худобу Лабанові. І за такий довголітній труд він дістав право від Лабана одружитися з Коровою (Леагою) і Вівцею (Рахелею). (Щоб не було упереджень до мого пояснення значень біблійних імен, я раджу читачеві познайомитися з старогебрейськими словниками, або заглянути, наприклад, до «Словника Біблії» Джана Л. Мек Кензі, виданого в 1965 році під наглядом Генерального Вікарія – Архиєпископа Чикаго Глетуса Ф.О.Доннелла).
78. Сумеріянська дівчина була зобов'язана мати придане (вона готувала з вовни і льону одяг, хатні прикраси, постіль), її придане, як зазначено на клинописах, врочисто перевозилося до родини молодого. Та коли виявлялося, що молодий не ставиться поважно до родинного життя, молода мала право забрати своє придане і повернутися до своїх родичів.
Мужчина, який спокусив дівчину, був зобов'язаний звернутися до її родичів у справі одруження і забрати її до своєї родини. Особливо докладно (на основі сумеріянських клинописів) описав сумеріянські звичаї, весільні обряди і закони славний археолог Леонард Вуллей у книзі «Сумеріяни» (в розділі «Сумеріянське Суспільство»), виданій в 1965 році Оксфордським університетом.