Монах Грішка втік у Муром; прибув на коні до Брянська, де познайомився з монахом Михайлом Поводіним. І з ним приїхав в Україну (Русь), почав жити в Новгород-Сіверському монастирі. З Новгород-Сіверського (при допомозі архимандрита) Гришка на коні прибув до Путивля.
434. “Аз єсм царевич Дімітрій, син царя Іоанна Ґрозного, і когда буду в Москве на престоле отца моєго, тогда тєбя пожалую”: таку знайшов записку Новгород-Сіверський архимандрит в келії, де жив Грішка. Він передав Грішкину записку в Київ для князя Василія К. Острозького.
Монах Грішка скинув монаше вбрання. Прибувши на Волинь, поступив на службу до князя Адама Вишневецького. Захворівши, покликав попа. І під час сповіді сказав, що він син царя Ґрозного, має в штанах зашиту записку. “Коли помру, записку усім прочитаєте”. Піп про таїну розповів Адамові Вишневецькому. Вишневецький, будучи певним, що Грішка — син Івана Ґрозного, везе Грішку до короля Польського. Король справу “царевича Московитії” передав воєводі Мнішеку.
435. Воєвода Мнішек вирішив царевича Димитрія одружити з своєю донькою Мариною. І помогти йому сісти в Москві на престол. Димитрій, сівши на престол, ширитиме юніяцтво, подарить Польщі частину земель. І помагатиме їй своїм військом.
У Москві шириться вістка: з Польщі йде царевич Димитрій (син Івана Ґрозного). І спростування: в Угличі був убитий не царевич Димитрій, а попівський син Пахом. Цар Годунов проти Димитрія посилає військо, очолене воєводою (вихрещеним татарином) Іваном Татєвим.
Біля Чернігова царевич Димитрій (підтриманий Польським військом) зустрів Московське військо, яке схопило Татєва і віддало Димитрію, і перейшло на його (Димитрієву) сторону. Годунов і Басманов вже знають, що царевич Димитрій — це монах Грішка Отреп’єв. Басманов, виконуючи наказ Годунова, поїхав на фронт, особисто зустрівся з “Грішкою-Лжедимитрієм”.
“Басманов, ти знаєш, що я не царевич Димитрій. Та я маю силу тебе зараз убити, але не хочу. Я йду, щоб помститися за вбитого царевича Димитрія. Коли не буду бажаний, ти можеш на моє місце іншого царя посадити, війська Московитії перебувають під твоєю командою”. І Басманов погодився служити Димитрію.
436. Прибувши в Москву, Басманов у Кремлі повідомив свого товариша (царя Годунова), що пізнав монаха Грішку Отрєп’єва. І готовий про це оголосити на Красній площі. Годунов дав наказ: бояри, воєводи, купці, князьки, попи, монахи, стрільці, дворяни зобов’язані на Красній площі почути правду, привезену з фронту головнокомандуючим Іваном Басмановим.
Басманов прибув на коні, парадно одягнений, охоронений меченосцями. І оголосив, що мав зустріч з царевичем Димитрієм Івановичем, який, як законний цар, іде сісти на престол.
Годунов, почувши, що Басманов утік з Москви до “царевича Димитрія”, захворів: лікарі не могли стримати крови, яка хлинула з рота, носа, вух. Ще тіло Годунова не встигло охолонути, а вже патріярх Іова (14 квітня) проголосив Фьодора царем.
Коли у древніх киян умирав цар, то сорок днів його оплакували. І навіть тоді, коли вороже плем’я війну починало, ніхто з братів і синів не спішив сідати на престол померлого: а коли б хтось сів, то був би зненавиджений, як жорстока людина.
Москва поділилася на два ворожі табори: табір родини Годунових і табір родини Басманових (Басманови підтримують Димитрія, який підходить до Москви, підтриманий поляками і москвинами, військом головнокомандуючого Басманова).
Головнокомандуючий військами Московитії Басманов 7-го травня в Москві проголосив Димитрія царем Московським. Карамзін пише, що тисячі москвинів “воскликували: “Да здравствует же отец наш, Гасудар Дімітрій Іоановіч!” Військо покинуло царя Фьодора і проголосило вірність цареві Димитрію: усі ждуть його прибуття до Москви.
437. Удовиця-цариця (жінка царя Годунова) і її син-цар Фьодор, і донька Ксеня поставлені “под караул”. Патріярх Іова пробував боронити Годунових, знаючи напевно, що царевич Димитрій був Годуновим убитий в Угличі і що до Москви йде монах Грішка. Басманови поставили патріярха Іову “под караул”.
У Москві партія Басманових катує партію Годунових. “Всех Годуновых, Вельяминовых й Сабуровых розослали по городам в тюрьмы, а Семена Годунова в Ростове задавили” (Татіщев, т. 6, стор. 294). “Годунови, Вельяминови, Сабурови неслов’янські люди і Басманови також, але тому що вони православні, звуться рускімі”.
Москвини, співаючи славу царевичу Димитрію, який вже “йде через Серпухов до Москви”, почали діяти: “пришед в дом царя Федора Борисовича, розведчи царицу с детьми по особым избам, перво ее задавили й потом стали сына давить: но понеже все четверо долго не могли его осилеть, й один из них, ухватя его за (я...), роздавил, й тут его умертвя, Голицын обьявил в народ, якобы они со страстей померли” (Татіщев, т. 6, стор. 294) (Голіцини після 1654 року вторгнуться в Україну (Русь): почнуть вогнем і мечем утверджувати “возз’єднання двох братніх народів”; голіцинська жорстока вдача буде насильство звати возз’єднанням, убивство — спасінням, поневолення — порядком).