У Москві москвини в Єрусалимського патріярха Теофана “купили анатему”. Патріярх, їдучи з Москви, зупиниться в Києві. І за гроші (отримані в Москві) почне погрожувати, що накладе на українців анатему, коли вони проявлятимуть вороже ставлення до “єдіновєрної Москви”. Патріярх має право накладати анатему (прокляття) на місто Київ та інші міста України (Руси). Побожні раби бояться анатеми: “хто помре, маючи на собі анатему, то не воскресне в день воскресіння мертвих”.
455. 1620 рік. 23 березня патріярх Теофан прибув у околиці Києва. Він, виконуючи завдання Москви, почав у гетмана Петра Сагайдачного і в його старшин вимагати, щоб вони перед хрестом склали присягу, що не піднімуть шаблі проти Москви.
Гетман Петро Сагайдачний і його старшини з дитячих літ виховані коритися архиєреям. І тепер вони со страхом і трепетом стали на коліна перед святощами грецької церкви. Гетман і його старшини “три рази ставали на коліна перед патріярхом Теофаном, цілуючи йому руки”. Король Польщі (загарбник України-Руси) написав листа до патріярха Теофана, вітаючи його “мирнотворний приїзд”.
26 березня біля Києва (півтаємно) патріярх Теофан висвятив Йову Борецького на Київського митрополита. У цей же час є Київським митрополитом (юніятським) Йосиф (Рутський). Йову підтримує Москва, бо він присягнувся патріярхові Теофанові, що вестиме промосковську церковну політику. Йосифа підтримує Польща, бо він призначений польським королем; веде пропольську церковну політику. Київ став ареною, на якій чотири ворожі Україні (Русі) сили грають головні ролі — Москва і патріярх, Варшава і папа.
456. Військова енергія українська (одідичена від легендарних предків-скитів) невсипуща, метка, безстрашна. Та хиба її в тому, що вона утратила цілеспрямованість. Українські військові частини, наприклад, вторглися на передмістя Станбулу (Константинополя). Розгромили Турецьку фльотилію “при устю Дунаю”, “добре погуляли і повернулися додому”.
Поляки, почувши про українські військові успіхи, й собі вирішили “погуляти”. Турки (очолені Іскандер-пашою) біля Цецори (літом 1620 року) розгромили Польське військо, убили полководця Жолкевського. Поляки переконалися, що їхні походи роблені без участи українців, терплять поразку.
Польський король, почувши, що патріярх Теофан висвятив митрополита і п’ятьох єпископів, обурився: тільки король має права в Україні (Русі) вирішувати справи призначення архиєреїв.
У гетмана Петра Сагайдачного 60 тисяч косаків. Польща потребує української крови, щоб при її допомозі почати війну з Туреччиною. І тому король “робить ласку”: вибачливо ставиться до справи висвячення митрополита і єпископів. За таку “вибачливість” (прихильність до православія), 40 тисяч українців, очолених гетманом Петром Сагайдачним, ідуть з поляками бити Туреччину. Якщо буде перемога, військова слава належатиме Польщі. Українці і поляки (у серпні 1621 року) розгромили на Поділлі (під Хотином) добірні Турецькі війська. Українці везуть з поля брані раненого гетмана Петра Сагайдачного.
457. Єпископ Ісая Копинський діє так, як йому радить (підкуплений Москвою) патріярх Теофан: пише з Перемишля “прошеніє” до царя Михаїла Московського; просить його прийняти побожних рабів України (Руси) під свою “високу руку”. Київський митрополит Йов Борецький приймає гостей з Московитії, отримує дари і “любов від Московського патріярха Філярета”. І “батько народу” (митрополит Йов) в Україні (Русі) витворює по церквах настрої і погляди корисні Московській політиці.
Чому архиєреї православія в Україні (Русі) не голосять по парахвіях, що гетман Петро Сагайдачний “Богом наставлений володар”? Вони його використовують для справ церковних, але не звеличують його авторитету. Гетман Сагайдачний вибраний гетманом “запорозькими холопами”, а не церквою Христовою; не коронований він ні митрополитом, ні патріярхом, він не є “Христовим помазаником”.
458. Київський митрополит (юніятський) Йосиф Рутський приймає гостей з Польщі. І він, як “батько народу”, витворює по церквах України (Руси) настрої і погляди, корисні Польській політиці. По-рабському побожні кияни (у рідних церквах під’юджені архиєреями чужовір’я) гострять ножі самі проти себе. Київський війт Ф. Ходик з єреєм-юніятом І. Юзефовичем почали запечатувати у Києві ті церкви, у яких попи славлять єдиновєрную Москву. Попи повідомили запорожців, що “святе православіє переслідується”. Запорожці, не вникаючи у суть політики, веденої православієм, прибули (у січні 1624 року) у Київ і вбили війта Ф. Ходика, І. Юзефовича та їхніх прихильників.