500. 1649 рік. 12 лютого в Переяславі польські посли сказали гетманові Богданові: “Як Польща і Литва без України не встоять перед татарами і турками, так і Україна без Польщі не встоїть”.
Поляки радили гетманові погодитися мати 12 тисяч косаків, інших відіслати додому, підтримувати православного митрополита Сильвестра Косіва, відданих Польщі русинів Адама Кисіля, Ярему Вишневецького. І “звільнити 100 тисяч польських полонених, а деяких старшин за викуп”.
Гетман Богдан відповів послам: “Виб’ю з польської неволі весь Український народ, спочатку воював за шкоду і кривду свою, тепер буду воювати за православну віру! Мені поможе чернь по Люблин, по Краків. Буду мати двісті, триста тисяч своїх воїнів! Готовий чинити зараз все, що хочу. Вічна наша козацька приязнь, і світ нас не розірве! 100.000 польських полонених не звільню!”
“За границю на війну не піду! Шаблі на Турків і Татар не підійму. Досить маю на Україні тепер достатку і пожитку. А, ставши над Вислою, скажу дальшим Ляхам: “Сидіть і мовчіть, Ляхи! І дуків і князів туди зажену. А коли будуть і за Вислою брикати, знайду їх і там. А схоче котрий з нами хліб їсти, то нехай буде послушний війську Запорозькому, а на короля не брикає!”” І так думали й полковники гетмана Богдана.
Що означають слова “а на короля не брикає”? Гетман уважав, що “король — помазанець Божий”. Митрополит, єпископи, попи у всіх церквах “при виносі” славлять короля Польщі, зазначуючи: хто проти короля, той проти Христа. Усі країни Европи і Азії очолені “Божими помазанцями”. Україна (Русь) не має “Божого помазанця”, їй потрібне “покровительство помазанця”: є вибір: король Польський, султан Турецький, цар Московський.
501. Титул “гетман” військовий, “не помазаницький”. Хмельницькому потрібний титул: хан, король, султан, шах, або цар. Щоб мати такий титул, треба володіти престолом; полковники можуть гетмана Богдана проголосити царем України (Руси). Та, щоб він був “Божим помазанцем”, його корону має освятити митрополит, або патріярх.
Гетман Богдан не підтриманий ні Київським митрополитом Сильвестром, ні архимандритами, ні єпископами. У їхній уяві він “збунтований холоп”, дарма, що “бродячий патріярх Паїсій”, будучи в Києві, славив його, як оборонця православія. Є декілька православних попів таких, які, скинувши ряси, стали старшинами у війську гетмана Богдана. І він міг би в Києві вірного попа проголосити патріярхом, і цей патріярх тоді б його проголосив царем України (Руси), але коли б він це зробив, то єпископи, архимандрити, митрополит при підтримці Константинопольського і Московського патріярхів наклали б анатему на нього і на його патріярха, який порушив “закони гречеськой вери”.
502. Коли б гетман Богдан був на царя коронований полковниками, або державою володів, як військовий вождь, монархії старалися б об’єднатися, щоб його знищити, бо він дає небезпечний приклад для інших полководців. У часи гетмана Богдана не було в Західній Европі республіки.
Польський король (і його підтримують монархічні сили Европи) проголосив “велику нагороду за голову Хмельницького”. Гетман Богдан, знаючи, що православні раби моляться у церквах щонеділі “за Богом вибраного короля Яна Казиміра”, не відважується сказати: “Не вірте попам супостатам! Не вірте помазанцю Казиміру! Вірте мені, я Богом вибраний король Богдан”.
Сказати так — значить повстати проти “рідної церкви”. І гетман з болем в серці далі вважає себе “найніжнішим підніжком найяснішого маєстату вашої королівської милости”: і цим він ніби стверджує, що він не є “збунтованим холопом”, він не валить церквою освячені престоли, він не зрадив хрестоцілування, він тільки боронить “закони гречеської віри”. І просить справедливого трактування народу Українського, він не “смертельний грішник”: немає даних, щоб митрополит (православний слуга польський) наклав анатему на гетмана Богдана за зраду клятви, даної перед Христом.
503. (Гетман Богдан Хмельницький, ще будучи сотником, клявся у Чигирині у православній церкві перед іконою Христа (у присутності православних попів), що буде вірним слугою короля Польського. Є у православії закон: “той, хто клятву, дану перед Господом Христом, зраджує, антихрист, анатема йому”.
Є непослідовність у тих істориків, які пишуть, що Хмельницький був практикуючим християнином і в цей же час ганьблять його, що він, воюючи з Польщею, проявляє пошану до короля, мовляв, негідник, раб. Його рабом зробила рабська віра, її закони, і рабські історики, критикуючи раба, самі залишаються рабами. О, великий Богдане, великі страждання витерпіла твоя глибока й мила, як дитина, і буремна, як весняний розлив, розп’ята українська душа!).