На берегах Дніпрових приток стоять міста, які мають українські назви — Київ, Чернігів, Переяслав, Радомисль, Новгород-Сіверський, Турів, Пінськ, Любеч, Смоленськ та інші.
517. І другий світ — на Північному Сході (в Московитії) течуть десятки рік, які є притоками Волги, їхні назви неслов’янські (угро-фінські) — Шексна, Мера, Шешма, Нерль, Москва, Яуза, Колокша, Кама, Клязьма, Уґра, Ока, Нурма, Ветлуга, Іргиз та інші. На берегах цих рік сьогодні стоять міста, назви яких татарські й угро-фінські — Коломна, Муром, Москва, Кострома, Кінешма, Перм, Тула, Саратов, Пенза та інші.
Північний Схід земель Угро-Фінських племен історик В. Н. Татіщєв (на основі літописів) назвав Білою Руссю, а Південний Захід слов’янської землі — Малою Руссю. Академія наук СССР (Інститут історії) видала в 1964 році в Москві семитомну “Історію Россійську” В. Н. Татіщева, у вступному слові (т. 3) написавши, що “В. Н. Татіщєв вважає, що при Юрію Володимировичу Долгорукому відбувся поділ Великого Княжіння всея Русі на два відокремлені Великі князівства: на Малу Русь (Київську) і на Білу Русь (Володимиро-Суздальську ) ”.
В. Н. Татіщєв понумерував глави, починаючи з 20-ї, окремо для Малої Руси (глави 20—32) і окремо для Білої Руси (глави 20—24). Татіщєв (історик доби Петра Першого) вважає, що від 1147 року починаючи історія України (Руси) мала свій шлях історії, а історія Володимиро-Суздальщини (Московського государства) — свій. Тобто, від 1147 року починаючи, Україна (Русь) почала втрачати свої Північні колонії, і повністю втратила їх в 1238 році.
З 1238 року починаючи, Північні колонії України (Руси), при підтримці Татаро-Монгольської орди, почали вже в 1450 році оформлюватися в тиранське государство з назвою — Московське князівство.
518. “Велике герцогство московське виникло на фінській землі” (Генрік Пашкевич, “Початок Россії”, 1969 р., стор. 278). “Герцогство Московське” жило, як пише Е. Голубинський, “являючи собою ніби европейський Китай”. В. Ключевський, Ф. Бушлаєв, С. Кузнєцов, А. Орлов, М. Покровський, Ґ. Берґ визначили, що слово “Москва” неслов’янське. І притока ріки Москва, яка впливає у Москву там, де стоїть Кремль, Яуза також має назву неслов’янську. Фінам, Мордвинам, Чудям назви рік і старих градів Московитії (Росії) зрозумілі так, як їм зрозуміло, що це колись була їхня батьківська земля.
В. Н. Татіщєв вважає, що “Бєла Русь” у літописах значить “Вільна Русь”. Тобто та Русь, яка звільнилася від колоніяльної залежности України (Руси), перестала їй платити данину, стала вільною (білою, самостійною). Білі руси, живучи на угро-фінській землі і кровно з’єднавшись з автохтонами, не корилися владі київського князя, вороже ставилися до України (Руси).
У “Початковому літописі” читаємо: “На Білоозері сидять Весь, а на Ростовському озері — Меря, а на Клешиному озері — Меря також, на ріці Ока, яка тече в Волгу, Мурома має свою мову, а Черемиси свою мову, а Мордва свою мову” (“П. С. Р. Л.”, стор. 64, 75). Так є, “Весь северь й сьверо-востокь теперешней Россіи населень быль вь древности племенами Финскимы, которыя називались Чудью. Великоросы (...) являются народомь смешаным” (К. Бестужев-Рюмін, “Русская Історія”, 1872 р., Петербург, т. 1, стор. 64—66). Бестужев-Рюмін пише, що автохтонне населення (фіни) не були “истреблены, а переродились”; стали рускімі (москалями).
519. “Великороссы являются народомъ смешанымъ”. Істину цю гордо звеличують Татіщев, Карамзін, Бестужев-Рюмін, Голубинський, Соловйов, Покровський, Єловайський, Ключевський і особливо “История СССР”, маючи на увазі слов’яно-урало-алтайські фізіо-психічні багатства великороса.
На просторах від Гельсінки до Охоцька, від Охоцька до Улан-Уде, Алма-Ати, Бухари живуть дві раси: Уральська і Алтайська. Уральська раса: Фіни, Естонці, Москвини (Рускіє), Удмури, Коми, Марії, Мордвини, Угри (Мадяри), Ненці (Самоєди). Алтайська раса: Туркмени, Казахи, Киргизи, Узбеки, Болгари, Башкіри, Татари, Чуваші, Буряти, Монголи, Калмики, Тувінці, Тунгуси. Раси — це краса й гордість плянети Земля.
Болгари — плем’я славне гостинністю. У літописах читаємо, що болгари, ждучи гостя, виходять з дому на дорогу, тримаючи в горшку м’ясиво. Примандрувавши з північних берегів Волги (Болги) на південні береги Дунаю, болгари ослав’янщилися, утратили рідну мову. І вони зачислені до родини Слов’янської раси.
520. Угри (мадяри), прибувши з північних берегів Волги на Дунайську долину, проявили сувору (уральську) войовничість. У 899 році вони, перейшовши Альпи, вторгнулися в Італію. Спалили Павію, сорок три церкви, вирізали мирних жителів. Грабували вони Саксонію, Тюрінгію, Швабію, навіваючи жах на европейців. Удалося їх зхристиянізувати; підпорядкувавшись папі римському, вони утихомирилися. Угри (мадяри) творять острівець Уральської раси в родині Европейських народів. Вони ні ослов’янщилися, ні огерманилися; зберегли свою мову не подібну на жодну індо-европейську мову.