(Проф. Ґеорґ Вернадський (Єйл університет, США) у книзі “Монголи і Россія”, виданій в 1953 р., на стор. 384 пише, що “боярський син татарського походження Булгак був священиком, з цього роду й походить священик Серґєй Булгаков, добре відомий російський теолог 20 століття”, “татарського походження історик Н. М. Карамзін і філософ Пьотр Чаадаєв”, “звичайно Пьотр Чаадаєв був потомком Чаґадая, який був сином Чингіс Хана”.
526. Читаючи твори П. Чаадаєва, я думав: успіх Московії в тому, що в ній втілився розум і характер потомків ханських родів, відомих “твьордостю характера”, обманом. (Українці “на святі возз’єднання двох слов’янських народів”, деклямуючи вірш А. Пушкіна “К Чаадаєву”, вірять, що Шевченко і Чаадаєв — брати слов’яни. Назви обман правдою і поневолених навчай їй вірити: філософія досвідчених гнобителів).
Якщо урало-алтаєць (виглядом русявий і синьоокий чи кароокий і смаглявий) став слов’янином, прийнявши православіє і мову слов’янську, то це не значить, що він — має слов’янську вдачу (слов’янський склад психіки): вдача людини залишається незмінною.
Українці (Наливайко, Хмельницький, Дорошенко, Мазепа, Сковорода, Котляревський, Шевченко, Франко, Українка) і рускіє (Годунов, Басманов, Бутурлін, Бібіков (Бі-бек), Петро 1 (Нара-Наришкін), Державін (Багрі-мурза), Тургенєв (Турга), Жуковський (Сальха), Бердяєв, Ахматова — дві неоднакові вдачі (дві інші раси).
(Українці не зобов’язані стояти перед світом з фальшивим обличчям, кажучи, що Котляревський, Шевченко, Франко такі слов’яни, як і Багрі-мурза (Державин), Турга (Тургенєв), Булгак (Булгаков). Українці повинні бути чесні самі з собою, шануючи метрику свого народження. А коли у них оригінальна метрика відібрана і вони живуть на фальшивій, написаній для них у Москві, і не думають повернути собі гідність людську, то хай тішаться щастям лакеїв: на життя достойних людей вони не заслуговують).
527. Я вже говорив, що термін “Велика Русь” придуманий греками-митрополитами для вигіднішого полагодження політичних комбінацій Константинопольської патріярхії. Митрополити цим умовним терміном користувалися тоді, коли князі Московії Ростово-Суздальської, задовольняючись становищем “ханських прислужників”, не думали про свою державну чи національну окремішність.
Вони (князі) в щоденному житті користувалися назвами рязанці, новгородці, суздальці, псковці, муромці, костромці, тверці. Новгородці, наприклад, воюючи з Москвою, не казали, що вони воюють з рускіми. Москвитяни — таким ім’ям звали самі себе жителі Московського князівства і таким ім’ям їх звали близькі і далекі сусіди.
Москвитяни не звали себе великоросами, і ця назва їм була невідома. І до 17 століття ні такої держави, як Великоросія, ні такого народу, як Великороси, не існувало ні в політичному, ні в національному розумінні. І про це й твердять А. Соловієв у книзі “Велика, Мала і Біла Русь” (стор. 36) і В. Мавродін у книзі “Основниє етапи” (стор. 65).
528. Ми знаємо, як оформилося плем’я москвинів, яких церковники назвали великоросами — а хто забув пригадаємо, що “Лісиста земля Суздальсько-Ростовська була місцем зіткнення між племенами Фінськими і Слов’янською колонізацією”, Князівство Суздальське — це Старо-фінська земля. Колоністи “спочатку покорили туземців, можливо бій був досить жорстокий, потім селилися між ними і частково змішувалися з ними, одружуючись: племена, з якими вони змішувалися, були суворі, похмурі, трудолюбні. Так склалося плем’я Великоруське. Князі Суздальські, а потім Московські — повні виразники свого племени” (К. Бестужєв-Рюмін, “Русская історія”, т. 1, С-Петербурґ, 1872 р., стор. 149, 187, 188).
“Москва, будучи одним з найбідніших уділів (посілостей) Володимирських (Володимир на Клязьмі, -Л. С), ступила перший крок до знаменитости при князі Даниїлі, зятя хана Узбека” (Карамзін, т. 5, стор. 233). Так є: “Москва в союзі з татарами була страшною силою: хто їй чинив опір, тому грозила загибель” (МН.Покровський, Москва, 1966 р., кн. 1, стор. 128).
Справа не тільки в союзі: у Москві був стиль життя татарський, оснований на поняттях: у достойної людини характер твердий, жорстокий, у недостойної людини характер м’який, ніжний. Москвини, маючи такі поняття достоїнства, інспірували себе жорстокістю, мечем і вогнем підкоряли народи і племена владі Московській. Влада Московська має державні звичаї татарські. С. Ф. Платонов в “Учєбнікє Русской історії” (1911 р.) на стор. 88—89 пише, що Суздальщина (Московія) має татарські порядки: “денежньій счет, административные обычаи”.