548. Гетман Богдан і полковники вирішили, що посол Московитії повинен за царя свого скласти присягу, що ті вольності, які є в Україні (Русі), не будуть порушені. І полковник Тетеря і полковник Лісницький (від імени гетмана Богдана і полковників) повернулися у церкву Успення. І сказали послам Московитії, що король Польщі та королі інших країн Европи присягаються, коли державні умови складаються. Посол Бутурлін відповів, що ласкавому цареві Московитії треба вірити на слово.
Полковники відповіли: “Гетман Богдан і ми, полковники, віримо, але воїни наші й народ не вірять. Умова тільки тоді є умовою, коли обидві сторони її скріплюють присягами. І тому воїни і народ хочуть, щоб посли Московитії за царя склали в церкві присягу, що вольности країни нашої не будуть порушуватися”.
Бутурлін мовчав. Полковники, бачачи, що посли Московії мовчать, знову повернулися у дім полковника Тетері, де їх ждали гетман Богдан Хмельницький і полковники та знатні люди. І знову рада: Московія не хоче скласти присягу Україні (Русі), що живучи, як сестра з сестрою, шануватиме її вольность. Прогнати послів, очолених Бутурліним, значить заохотити Московію скласти умову з Польщею, спрямовану проти України (Руси).
Гетман Богдан був гнучким дипломатом. Відчувши хитропідступні дії послів Московитії, він затаїв гнів. І з полковниками (з дипломатичних міркувань) вирішив у церкві в Переяславі здійснити церковну церемонію таку, яку він перед цим здійснював, присягаючи бути вірнопідданим королеві Польщі.
549. Гетман Богдан сказав, що коли посли Московитії не схотіли скласти присяги, щоб умова Переяславська мала правомочність, то вони повинні підписати деклярацію, що вольності тепер існуючі в Україні (Русі) не будуть Московією порушуватися. І знову Бутурлін відповів, що цар Московитії ласкавий, правдомовний, істинний оборонець православія. І тому жодних писаних деклярацій не потрібно робити: православні повинні любити православних, вони “творять одне тіло, головою якого є Ісус Христос”.
(Гетман Хмельницький, маючи могутнє військо, багату землю, державне правління і народ по своїй стороні, не шукав пана, щоб перед ним скласти зброю і проголосити себе рабом. Він шукав союзника, з яким би він підписав договір про спільне ведення війни з Польщею. Сталін і Гітлер, як союзники, підписали договір миру, на основі якого йшли в Німеччину з України потяги, навантажені пшеницею. Політруки в Красній армії говорили про братання німецького і совєтського народів, виявляли ворожість до капіталістичної Англії. Були такі, які твердили “єдність походження і історичну спільність німецького і російського народів, згадуючи Катерину 2, поселення німців у селі Кукуй під Москвою, німкеню Катерину 1, спільну боротьбу німців і рускіх проти французів та інше).
М. Н. Покровський (“Русская История”, Москва, 1966 р., т. 2, кн. 1, стор. 499, 501) пише: “Хмельницький — цар, цар нової держави, незалежної козацької України”, “Богдан Хмельницький уже в лютому 1649 року називав себе “Єдиномонархом руським””, “Переяславська умова — це договір двох володарів — гетмана Богдана і царя Алексія. Богдан почував себе в ту хвилину не тільки монархом, але й спадковим монархом, не дивлячись на вибори гетмана, які він признавав тільки теоретично”, “Потрібний був Хмельницькому Московський союз, або благополучний нейтралітет”.
Покровський, висловлюючи ці твердження, має на увазі таку дійсність: 1. Україна (Русь), володарем якої є гетман Богдан, має незалежне військо. 2. Україна (Русь) має територію, на якій панують українські закони, незалежні від Польщі, Турції, Московитії чи будь-якої іншої держави. 3. Україна (Русь) має державну скарбницю, жодній державі не платить данини, обмінюється вільно дипломатами з Турцією, Швецією, Московитією, Литвою, Молдавією, Семигородом та іншими державами. 4. Україна (Русь) має стани: Косацький, Шляхетський, Міщанський, Духовний, і кожний з них має свої закони і права.
550. М. Грушевський пише, що після “Переяславської умови” “Україна мала права осібної держави, зовсім самостійної, автономної, тільки зв’язаної особою царя з Московщиною”. Гетман Богдан, ведучи війну з Польщею, хотів, щоб Московитія дотримувалася нейтралітету, або давала йому військову допомогу. І тому він посилав послів до Московитії, старався знайти спільну мову, і навіть погрожував, коли чув, що Москва займає невиразне становище.
Московитія боялася складати військовий союз з Україною (Руссю), думаючи, що це заставить Польщу скласти з Литвою, Швецією і Кримською ордою союз, спрямований проти Московитії, яка, переживши двох Лжедимитріїв, чулася слабкою і війни боялася. І боялася, щоб республіканський (чи демократичний, вольний дух) України (Руси) не проник в Московитію, і не викликав бунту “крепосних крєстян” проти азіятсько-деспотичних законів московських.