Гетман Богдан у Переяславі сказав, що цар Московитії Алексій не склав присяги, що буде чесним союзником. Та попи, не слухаючи гетмана Богдана рекли: “Покладемося на Євангельські істини, що цар Московський, як цар православний, шануватиме вольности країни нашої”: от і вся документація Переяславської умови.
Архимандрит Прохор (довірений духовник царя Алексія) ходив з “замосковською чіновною кнігою” у супроводі попів міста Переяслава. Попи переяславські довірливим людям (побожним рабам православним) рекли, що підлеглість цареві Московитії помагає гетманові Богданові громити католицьку Польщу. І тому “єдинодушно й радісно складаймо присягу на вірність царю, возз’єднуймося з православною Московією, а не бусурманською Турцією, католицькою Польщею, протестантською Швецією”; “возз’єднуймося, щоб єсми вовєкі всі єдино билі, слава Отцю і Сину й Святому Духові”!
555. Чи попи (головні пропагандисти Переяславської умови) дбали про краще завтра рідного народу, про його державність? Ні, ні! Вони були душителями свободи слова, совісти; вони, бачачи в православії свої шкурні (маєткові) інтереси, закликали народ боронити православіє і при допомозі православія гнобили народ; так пише Костомаров.
В Україні (Русі) “в більшості духовні (попи) зовсім не мали нічого священного, крім одягу під час богослуження”, “деякі з наших пастирів розумного стада Христового ледь достойні бути пастухами ослів”, “Не пастирі вони, а вовки хижі, пожираючі своїх овець. О нещасливе стадо!”, “Церква наша наповнена на духовних місцях (...) грубіянами, нахабами, гуляками, обжерами, розпусниками, ненаситними сластолюбцями, святопродавцями, несправедливими суддями, обманщиками, фарисеями, підступними юдами” (Н. І. Костомаров, “Собраніє сочінєній”, Петербург, 1903 р., кн. 1, т. З, стор. 639, 640).
Костомаров (вірний побратим Тараса Шевченка), даючи таку характеристику духовенству християнської України, покликається на літописи, архіви, документи, у яких зазначаються списки попів-донощиків, агентів, які мали завдання робити розбрат між українськими полковниками, продавали Москві таїни Старшинської ради, пляни того чи іншого гетмана.
Злочинні юди, чорноризці обманщики, розпусники і грубіяни їздили з обманщиками-послами Московської орди по парахвіях, зганяли побожних рабів православних на сільську площу: творили православний цирк, названий “присягою народа Малоросії царю Алексію Московському”.
556. Присяга — це слова; “Москвитяни ніколи не вірять словам, бо ніхто не вірить їхньому слову” (Карамзін, т. 10, стор. 168). Якщо ж москвитяни організовують присягу, то не тому, щоб їй вірити, а тому, щоб її використовувати, як засіб обману: присягнувся, що цареві Московському служитимеш, а тепер про вольності говориш, значить “прєдатель”, “прєдатєля — казніть!”, бо він ворог возз’єднання двох братніх народів.
14 січня посол Бутурлін з москвитянами і попами приїхав до Києва: тут його стрів з попами Київський митрополит Сильвестер Косів. У св. Софії Бутурлін оголосив, що православний цар Московитії боронитиме православних і тому православні повинні радіти і складати присягу, що не зрадять царя, оборонця православія.
Київський митрополит С. Косів, ставленик короля Польського, попав у складні обставини: Переяславська умова взаємно не підписана; гетман Богдан поїхав у Чигирин — обурений поводженням Московитії; може відновить переговори з Польщею? Митрополит відмовився складати присягу. Бутурлін почав погрожувати, і: 19 січня митрополит С. Косів з попами і монахами присягнувся, що не зраджуватиме Москви.
557. 24 січня посол Бутурлін прибув до Ніжина, де зустрів свого шпигуна-протопопа Максима Філимоніва, який позганяв до церкви побожних рабів православних. І влаштував видовище назване “возз’єднанням двох народів”. Стояв Бутурлін з “стрєльцами”, до нього з молитвами, корогвами, кропилом і кадилом ішов протопоп Максим Філимонів, голосячи, що “все єдінодушно, чтоб радость межи народом стала, чтоб есми вовеки вси єдино были, для спасєния греческой вєри, приносим присягу на вєрность царю Алексею Михайловичу”.
Парахвіяни вже звикли до таких церковних ритуалів: були вони під час творення юнії, коронації короля Польського, призначення нового митрополита, ну й тепер протопоп Максим Філимонів кропить і оспівує посла Бутурліна, ніби патріярха Паїсія з візитацією стрічає.