Выбрать главу

566. Попи зуміли намовити українців-воїнів повстати проти полковника А. Жда­новича, бо він став союзником шведів-ан­тихристів, і неприхильність проявляє до православної Москви. І таке саме повстання попи підняли у полку Юрія Хмельницького. Повстання проти антимосковської політики гетмана Богдана таємно очолює прибулий з Москви “ґаспадін Іван Желобузький”, ото­че­ний попами, купцями і “тайними совєт­ні­камі”. Гетман Богдан бачить: його влюблене військо, якому він життя присвятив і яке по­крило свої подвиги вічною славою, здемо­ра­лізовується попами (москофілами — платними агентами.) Він тяжко переживає несусвітне го­ре: у полках агенти вигукують “с Моск­вой!”, а воїни: “з батьком-гетманом Богда­ном!”.
567. 1657 рік. 28 березня. Полковник Іван Нечай (отже, два роки після “Переяславської умови”) дав наказ Московському воєводі Бутурлінові, щоб він з селища Дишкове не­гайно вивів Московське військо. Москвини у селищах грабують українців.
Полковник А. Жданович у березні вигнав поляків з Пінщини. Знатні діячі Пінщини про­голосили, що вони визнають владу гетмана Богдана. Волинь, Литва та землі біля Висли повідомили, що визнають владу України (Руси). У червні Новгород, де перебувало Українське військо, очолене полковником Іваном Нечаєм, виявив бажання звільнитися з деспотії царів Московських і з’єднатися з Києвом: Новгородці пригадали славні часи царя Ярослава Мудрого.
Москва 9 травня прислала послів (Ф. Бутурліна і дяка В. Михайлова) до гетмана Богдана. У Кремлі тривога: цар Алексій от­римав відомості від короля Польщі, що Ук­раїна (Русь) має союз (возз’єднання) з Шве­цією і Семигородом. Гетман Богдан знає, що Український народ за три роки добре пізнав вдачу північних вторжників “єдиновєрних”, їхню жорстоку побожність і їхнє прагнення бути начальниками над українцями. І він, ви­разник волі Українського народу, від­мовляється прийняти послів з Москви. І каже своєму синові Юрієві не складати присяги на вірність Москві. Писар Іван Виговський сказав послам Московії, що москвини не дотримуються жодних умов і поводяться на Українських землях, як татари.

568. Гетман Богдан довідався, що в Пін­ську була рада Пінської знаті, яка вирішила: Пінщина визнає зверхність влади України, очоленої гетманом Богданом. Гетман пові­домив Пінщину, що всі її права прого­ло­шуються недоторканими. Землі, які перебу­вали під польською окупацією, добровільно (без жодних “присяг на вєрность”) зголо­шуються під зверхність Українського війська.
18 травня. На Раді Старшин у Чигирині вирішено, що Україна (Русь) діє, як незалежна держава, не визнаючи опіки Польщі, Москви, Криму, Туреччини. Гетман Богдан перед стар­шинами проголосив закони борні: приєд­нання до України (Руси) її рідних земель по Вислу, повне уневажнення “Переяславської умови”, булава передається синові Юрію; триматися Українсько-Семигородсько-Швед­ського союзу.
Москва довідавшись, що гетман Богдан, як монарх, передав гетманський престол синові Юрію, прислала послів у Чигирин. Прибулі посли Московії почали юного гетмана Юрія намовляти, щоб він склав присягу цареві Московитії. Гетман Богдан відповів, що гетман Юрій присяги не складає. 27 липня о 5-й годині вечора Великий Гетман Богдан помер у Чигирині, 25 серпня похо­ваний у Суботові.
569. Шістнадцятилітній Юрій — гетман України (Руси). Щоб між полковниками не почалася боротьба за гетманський престол, Рада Старшин має призначити юному гет­манові Юрію радників. Син гетмана Богдана — символ слави, влади, єдности. Полковники, в ім’я єдности, зобов’язані славити Авторитет. Рада Старшин не знала таїн державного порядку, і проголосила гетманом Івана Виговського, вважаючи, що “Юрій повинен підрости”. Ні, прапорові не треба підростати: оточіть його пошаною, і від його імени і в ім’я його імени, виберіть Головнокомандуючого. І покляніться, що ніхто з полковників не праг­нутиме сам (чи при допомозі чужої держави) брати в руки булаву, і дійте, скріпляючи основи молодої держави.
Гетман Іван Виговський (потомок україн­ської боярської родини з міста Вигове) — вірний син України (Руси). До гетмана Івана прибув посол Польщі Казимір Беньовський. Москва під кличем “опіка над православ­ни­ми” посилає свої військові частини в Україну (Русь): вони очолені воєводою Ромоданов­ським. Ромодановський справи “порядку” полагоджує при допомозі попів, даючи їм дари. Попи проти будь-якого союзу України (Руси) з Турцією, Польщею, Швецією.
570. Серпень. Українці побачили, що воєводи Шереметєв, Бутурлін, Ромоданов­ський, які з московськими ордами вторг­нулися в Україну (Русь), кажуть “ми такі, як ви, слов’яни, браття”, справді ж не є сло­в’янами. Вони віру грецьку мають і говорять по-слов’янському і ненавидять слов’ян (ук­раїнців). Між українцями постає ненависть до шереметєвих-бутурліних-ромодановських.