579. 1658 рік. 16 вересня. Місто Гадяч. Гетман Іван Виговський; Генеральний суддя Богданович; Генеральний писар Іван Груша; Генеральний обозний Тимохвій Носач; полковники: Лісницький (Миргородщина); Петро Дорошенко (Прилуччина); Павло Тетеря (Переяславщина); Швець (Лубенщина); Силич (Чернігівщина); Іван Богун (Поволоччина); Гоголь (Подільщина); Зеленський (Подністрянщина); Михайло Ханенко (Уманщина); Жданович (Київщина). І представники Українських народних мас — люди Косацької знаті: Лобода, Нечай, Гуляницький, Головацький, Хмельницький, Верещак, Морозенко, Северин, Немирич та їхні роди. Усі вони вирішили осудити затії промосковської попівської партії, яка діє під кличем “возз’єднання православних народов” і “подданость царю Московитії”. Народ України (Руси), шануючи свою гідність, не хоче у своїх містах і селах бачити вторжницьку орду Московитії.
580. У Гадячі Україна (Русь), Польща і Литва підписали умову, яка має більшу правомочність, як “Переяславська умова”. У Гадяцькій умові зазначено, що Україна (Русь) “сама порядкує своїми внутрішніми справами. Найвища Законодавча влада належить Раді, котра складається з послів всієї України (Руси). Гетман обирається на весь свій вік, і має найвищу законну владу — є волею Ради. Україна (Русь) має свій суд, ведений рідною мовою, має свій скарб, куди йдуть доходи та податки з Українського народу для потреб влади Гетмана. Має свої гроші, урядовців-міністрів. Усі найвищі урядовці повинні бути Українцями. У Києві має бути університет. Військо перебуває під командою гетмана”.
581. І, “щоб Україна стала автономною державою, мала свою виборну осібну управу (свій сейм і трибунал — найвищий суд), і, щоб до неї Поляки не втручалися, а правили б Україною Гетман й інші власті, вибрані військом і людом Українським” (М. Аркас, стор. 227).
Вічних умов на світі ніколи не було. Переяславську умову, співтворцем якої був гетман Хмельницький і писар Виговський, тепер Українці, очолені гетманом Виговським, канселювали. Гетман Виговський, як виразник волі Українського народу, проголосив, що союз України і Московитії не був вигідний Україні, і тому втратив своє значення. Так у житті є: Москві не був вигідний союз з Польщею і москвини, канселювавши свої клятви, почали воювати з поляками.
Гадяцька умова налякала Московію не тим, що Україна перестала бути її союзницею, а тим, що в умові проголошено: “Найвища законодавча влада належить Раді”. У Москві може постати народне прагнення звільнитися від влади царя-деспота, і також утворити “раду з послів всієї Московитії”. У Москві влада в руках деспота, який поступає, як хан: він є законом, суддею, наказодавцем і карателем. Щоб наявне в Україні (Русі) “свободомисліє” не проникало в Московію і не хвилювало розум “крепостних”, треба вогнем і мечем запроваджувати “возз’єднання двох братніх народів”, і в цьому бачити спасіння Московії.
582. Московитія, почувши, що нею організований бунт Мартина Пушкаря, розгромлений, посилає орду, очолену воєводою Ромодановським, щоб він перейшов границі України (Руси) — здійснював “возз’єднання двох народів”. І він у листопаді перейшов границю, і видав грамоту до “народних мас”, що “Москва несьот спасєніє православія”, яке зрадив гетман І. Виговський, склавши союз з Швецією, Польщею, Литвою.
Гетман Виговський на грамоту Ромодановського відповів грамотою, називаючи Москву країною вторжників і лицемірів. Ромодановський, почувши, що “народниє масси” його грамоту рвуть, кажуть: “Москалі, ідіть додому”, почав “возз’єднання двох народів” здійснювати вогнем і мечем. Він ограбував міста і села Горошин, Пирятин, Чернухи, Варви, Зозулі, Лохвицю.
583. 1659 рік. Московське військо, очолене воєводою Трубецьким, 21 квітня оточило Конотоп. Має початися жорстокий бій між українцями і рускімі (москалями). У Конотопі оточені два українські полки: Чернігівський і Ніжинський. 4000 воїнів, підтримані населенням, героїчно боронять місто. Українці пересвідчилися, що москалі (рускіє) близькі по вірі православній і далекі по вдачі людській. (Конотоп, незважаючи на атаки ворога, не здається: перебуватиме в оточенні до 29 червня).
12 травня москалі (рускіє), як дика Орда, напали на місто Борзне: перемогли невелику залогу полковника Золотаренка. Підпалили місто. Ограбували жителів. Старих повбивали, молодих узяли в полон, пов’язали і “под караулом” погнали на північ — “на строітельство Москви”.
21 травня українець (протопоп Максим Філимонів), підтриманий ніжинськими попами, поміг орді Ромодановського і Куракіна вторгнутися в Ніжин. Орда ограбувала населення, палила доми утікачів, називаючи їх “ворогами возз’єднання двох православних народів”.