Ті українці, які втекли з Ніжина, прибігли до Шаповалівки, де стояли Українські війська, показували рани (свіжі сліди катування). Оповідали, що їхні доньки знасилувані і подушені. Нещасні жертви (переважно юнаки), які пробували боронити сестер, просили пощади. І чули слова: “Хохльонок, не бойсь! Подрєжу полєгонько”. І спокійно, ніби й не людині, ножами відрізували голову. Жахіття лякало людей і об’єднувало. Українці з залізними ціпами і косами ішли помагати гетманові І. Виговському бити вторжників.
584. 24 червня біля Шаповалівки московська орда оточила полк полковника Силка. “Складав у Переяславі клятву на вірність цареві, хрест цілував, а тепер підняв зброю проти царського війська православного і кажеш: “Москалі, ідіть додому?” Катуйте!” Москалі (рускіє) прикували полковника Силка до гармати, зав’язали рота, щоб мовчав, і ножами м’ясо від кісток відрізували.
Жителі міста Соснівки убили попа Афанасія, який був приятелем протопопа Максима Філимоніва. Філимонів їздив по селах “з іконою Пресвятої Богородиці й закликав побожних православних стати по стороні Куракіна, Трубецького, Пожарського” (істинних оборонців православія). Він проклинав кожного, хто прихильно ставився до гетмана І. Виговського, який уклав союз з Швецією. Побожні, щоб не попасти під прокляття, ховалися, побачивши, що їде протопоп Філимонів.
28 червня тридцятитисячна Московська орда, очолена воєводою Пожарським, старається оточити Українське військо гетмана І. Виговського біля річки Соснівка і знищити. Гетман Виговський дав наказ полковникові С. Гуляницькому причаїтися в лісі. Гетман Виговський заманив воєводу Пожарського в пастку: москалі (рускіє) вірячи, що українці відступають, почали робити швидку переправу через річку Соснівку. І тут полковник С. Гуляницький ударив по тилових частинах орди Московської. Почався пекельний бій: українці розгромили москалів (руських).
585. Гордість Московитії (головнокомандуючий — князь Пожарський) стоїть з розбитою головою. Українці заполонили його і його заступників Лева Прокофія, воєвод Бутурліних і шістьох полковників. Гетман Виговський гнівно глянув на воєвод Московитії, до яких доносилися слова українських воїнів: “Чого ти, Москва, вторгаєшся до Української Хати? Чого лізеш на наші ниви?” Гетман Виговський заполонених полководців подарував Кримському ханові.
Хан зустрів заполонених князя Пожарського, Бутурліних, Ляпунових. Зрадів, що отримає добрий викуп, повідомивши царя Московитії, що його найславніші генерали в полоні. Пожарський почав дорікати ханові, кажучи: “З Москвою йди, а не з Малоросією!” Хан розгнівався і вдарив князя Пожарського. Пожарський вуличним словом обізвав хана “й плюнул хану в ґлаза”. Хан дав наказ “отрубить голову”: на очах хана Пожарському, Ляпунову, Бутурліним та п’ятьом полковникам були відрубані голови.
586. 29 червня українські війська, очолені гетманом Іваном Виговським, розгромили головну Московську орду, очолену князем Трубецьким. Князь Трубецький з недобитками утік з околиць Конотопу у напрямку Путивля. Конотоп, який 12 тижнів був оточений московськими вторжниками, став вільним. 1500 українських воїнів полягло на полі брані, віддано обороняючи рідну землю. Жителі Конотопа вмирали від голоду й хвороб, але витримали: не здалися москалям (рускім) і тепер радісно святкують перемогу.
Під Конотопом в болоті лежить загарбницька слава Московії: барабани, прапори, гармати, побиті вторжники. Перелякані повернулися москалі (рускіє) в Москву. І повідомили, що українці їх розгромили: у полоні залишилися царські прапори і славні воєводи.
587. “Квіт московської кінноти”, — пише московський історик Соловйов, “що довершив щасливі походи у 1654—1655 роках, погиб в один день... Ніколи опісля московський цар не був уже в можності вивести в поле такого сильного війська. У жалібному вбранні вийшов Олексій Михайлович до народу; тривога впала на Москву. ...Трубецькой, на котрого була надія більш усіх, “мужь благоговейный й изящный, въ воинстве счастливый й недругамь страшний”, погубив таке велике військо!...; царський город задрожав за свою власну шкуру: в серпні, по наказу царя, люди всіх чинів спішили на земляні роботи, для укріплення Москви?”
“...Татари, союзники Виговського, з насміхом говорили московським послам: “Ваш цар хоче запанувати над Запорозькими козаками; польський король також хотів панувати над ними, але й своє королівство потім віддав: те саме буде і з московським царством, буде знищене з причини козаків”” (І. Крип’якевич). (Про те, що під Конотопом Українське військо розгромило полчища вторжників (Московське військо) “История СССР” й словом не згадала, щоб діти українські не знали правди, щоб на історію України дивилися московськими очима).