Запорозька січ, гетман Хмельницький, гетман Виговський бачили, що попи виступають проти “вольности козацької”. Розгніваний гетман Хмельницький, як знаємо, наказав на бердишах (бойових сокирах) викарбувати слова: “попамь Супостатамь симь бердишомъ заграю на ихь толстихь шияхъ”. Розгніваний він був на попів, бачачи їхнє вороже ставлення до визвольних змагань народу).
592. Протопоп М. Філимонів, виконуючи доручення вторжника — воєводи Ромодановського, збунтував старшин проти гетмана Виговського. (Ми пізніше довідаємося, що він (протопоп) був головним змовником проти гетмана Сомка. Москва зробила протопопа М. Філимоніва єпископом Мефодієм — блюстителем християнської України. “Єпископ Мефодій — се той самий протопоп Максим Філимонів, що баламутив ще за Виговського. Тепер він за прихильність до Москви, висвячений був на єпископа і поставлений наглядачем Київської митрополії” (М. Аркас, стор. 239)).
Україна прославлена воєнними перемогами гетмана Хмельницького, їй легко підписувати військові договори з Турцією, Кримом, Швецією, Польщею. Та Москва хоче, щоб Україна була їй підлегла і тому всі договори України, підписані з іншими країнами, вона (Москва) успішно знищує під кличами “возз’єднання двох православних народів”. Щоб військові сили України ослабити, Москва починає українськими руками воювати з Польщею: хоче собі нові землі приєднати.
Московське військо, очолене князем Шереметєвим, влітку вторгається на Волинь. І з ним йдуть українські лівобережні полки, очолені “наказним гетманом” Цюцюрою (однодумцем протопопа М. Філимоніва). Гетман Ю. Хмельницький, який очолює Українське військо (Правобережні полки), йде “поволі й неохотно” до Шереметєва.
Поляки знали, що коли москалі не отримають допомоги від українців, то бій програють. І так сталося: поляки оточили військо Шереметєва під Чудновим. Москалі, не маючи біля себе війська гетмана Ю. Хмельницького, здалися в польський полон; Шереметєв віддав Польщі всю артилерію.
593. Старшини порадили гетманові Ю. Хмельницькому відійти від зв’язків з Москвою, бо 27 жовтня 1659 року москаль-князь Трубецькой пофальшував Переяславські документи, дописав такі пункти: “Гетман Малоросії підлягає наказам Москви. Москва тримає свої частини військові в Києві, Чернігові, Переяславі, Умані, Ніжені, Браславі”.
Гетман Ю. Хмельницький під Слободищем заключив з Польщею мир на основі Гадяцької умови: Україна має своє державне правління, незалежне від Польщі чи іншої держави. В “Истории СССР” написано (на стор. 302), що “из-за изменьі Юрия Хмельницкого й части старшин русское войско потерпело поражение”. Кожний гетман, старшина, воїн, який керується інтересами України і не хоче бути холуєм Московії, названий Москвою “ізмєнніком”. Кожний українець, який є холуєм Московії, названий Московією “істінним сином народа”, “вєрним другом”, “хорошім парнєм”.
“Наказний гетман” Т. Цюцюра (Цецюра) почув, що Шереметєв, попавши в полон, пообіцяв полякам віддати Київ. Торгівля не відбулася. Шереметєв викупився з полону й тікає в Москву, а його військо поляки віддають своїм союзникам-татарам Кримським. Жахлива доля спіткала українців, очолених Цецюрою. Їм сказано, що вони будуть продані татарам. Щоб не йти у татарську неволю, вони почали самі себе вбивати. Уночі з 3 на 4 листопада лежало 950 трупів. “Панасе, бий у серце, щоб без мук”. “Миколу вб’є Петро, а Петра — Грицько, рядком тут і полягаємо”. “Треба було гетмана Виговського слухати, пішли за протопопом Філимоновим, і тепер за православіє самі собі горлянки ріжемо. А протопоп став єпископом, сидить у Києві, наглядає за митрополією”.
594. Шереметєв і Баратинський зраділи, що їм удалося схопити в полон полковника Данила Виговського (брата гетмана Виговського). Москалі (рускіє) везли “хохла Виговського в Москву на катування”. Називали його “ізмєнніком”, який хотів, щоб Київ був в українських руках. Виговський мовчав. І вони (москалі-рускіє) не злюбили мовчання, і 10 грудня (1660 р.) біля Калуги почали катувати, вживаючи методи, европейцям незнані.
“Тіло в штуки від кнутів порізане; очі вилуплені й сріблом залиті: пальці поперерізувані, литки з ніг в штуки по жилі розібрані, взагалі нечувана жорстокість”, — описував очевидець, що бачив тіло в Чигирині. “Данилова жінка сама як припала до тіла, так об домовину вдарилася, що голову собі страшно розтяла. Прибіг Хмельниченко ранком, а як побачив тіло, ревно заплакав” (І. Крип’якевич). Хмельниченко — гетман Юрій, а Данилова жінка Степанида його рідна сестра. Гетман Юрій Хмельницький, бачачи звірства, чинені москалями (рускіми), плакав, вимахував шаблею в сторону Москви і кричав: “Кари москалям, кари!”