625. Гетман Іван Мазепа в думці згідний з універсалом писаря Петра Іваненка. Та він знає — полковники його живуть у великих розкошах, біля них сидять попи, монахи, “довєрочниє” московські люди, у Києві сидить митрополит — слуга Московського патріярха, на церковних і старшинських маєтках працює “чернь”, для якої піп — заступник Бога. Усі мислі на сповідях контролюються попами, монахи постійно сновигають між Києвом і Москвою. Залізо, гроші, тортури, “Божий промисел”, пекло, рай тепер поставлені на службу Москві.
Гетман Мазепа, усе це знаючи, пише листа до Запорозького кошового Гусака, щоб запорожці не підтримували Універсалу Петра Іваненка. Петро Іваненко, маючи допомогу Кримського хана, спинився на Кам’яному Затоні. І послав послів на Запорозьку Січ. Запорожці зустріли послів з хлібом і сіллю, їм припали до серця слова Універсалу. Кошовий Гусак — ні проти, ні за.
500 запорожців, покинувши кошового Гусака, пішли до Петра Іваненка. І вони на Кам’яному Затоні проголосили Петра Іваненка (Петрика) гетманом України (Руси). І гетман Іваненко, підійшовши під Полтаву, послав послів, щоб полтавці і косаки до нього приєдналися. Гетман Мазепа об’єднав полки і йде проти гетмана Петра Іваненка.
Моральна державна основа по стороні гетмана Іваненка. Він жодній чужій силі не служить, присяги ханові, королеві, цареві, султанові не складав. Хан Кримський, знаючи, що Москва хоче знищити його ханство, хоче, щоб держава Українського народу була в союзі з Кримом: такий союз може бути тепер міцним, бо він взаємно вигідний.
Хан, побачивши, що гетман Мазепа свої війська виставив проти гетмана Іваненка, забрав своє військо до Криму. З групою вірних запорожців пішов гетман Іваненко на південні степи України.
626. 1693 рік. Гетман Іваненко знову видав універсал, пишучи: “Не спокушайтеся, брати запорожці, що московські царі присилають вам червонці. Не туліться до Москви, як риба-судак до невода, що її ще не затягли неводом, а вона сама приляже до нитки та й тягне її рибалка туди, куди попереду вже затягнув другу рибу”.
“Так, ви по добрій волі притулилися до Москви, а вона робить з вами те саме, що попереду зробила з тими, що вже вперше прибрала у свої руки”. (Який пророчий, світлий, практичний, переконливий склад мислі і яка благородна сила духовного осіяння у тебе, гетмане Іваненко! Усе, усе так сталося, як ти пророкував). Заворушилися попи: хочуть убити пророка-гетмана Іваненка.
Москва, боючись пророкувань гетмана Іваненка, іде з гетманом Мазепою громити Крим. Знищивши Кримське ханство, вона позбавить Україну (Русь) союзника і матиме повну волю перетворити українців у стадо побожних православних рабів, підлеглих Москві.
627. Гетман Мазепа підійшов до Криму, громить Кримські фортеці. І він проголосив, що дасть 1000 карбованців тому, хто уб’є гетмана Іваненка. Піп Афанасій у селі Кишенки проголосив, що Яким Вечорка життя віддав за рідну церкву, за святу апостольську православну віру. Що ж накоїв побожний православний раб Яким Вечорка. Він, прикинувшись вірним запорожцем, підійшов до гетмана Іваненка і встромив йому ніж у серце: упав пророк Іваненко. Побожний православний братовбивець тікав до попа Афанасія, запорожці спіймали і голову йому відтяли.
Історик О. Оглоблин пише, що таємно по стороні гетмана Петра Іваненка стояв гетман Мазепа. І хотів “скласти умову з Кримом і за Кримською допомогою вибитися з-під Московської зверхности, вийти з протитурецької коаліції, добитися кращих умов для української торгівлі на Чорноморщині і творити самостійну Українську Державу”.
Але коли гетман Мазепа побачив, що по церквах попи, підлеглі Московській патріярхії, підняли шалену пропаганду проти антихриста, безбожника гетмана Іваненка, він (Мазепа) примушений був залишитися підлеглим Москві. Дух православного Якима Вечорки демонстрував торжество побожного раба, занепад основ національної моралі.
628. 1696 рік. Усім, хто ганьбить гетмана Івана Мазепу, кажу: він був вихований попами. Він був тероризований попами. Він їх боявся, він їх золотом обсипав, він їм каплиці будував, митри, ризи дарував і в душі він ненавидів їх.
Він понад все любив “ту чаєчку-небогу, що вивела чаєняток при битій дорозі”; він грав на кобзі, пісні складав і плакав. Він, наражуючи себе на муки, видав Універсал, пишучи до старшин і землевласників, щоб вони вище усталених законів не брали з народу данини і кріпацтво злагіднювали.
Він відбирав маєтки у тих поміщиків, які по конюшнях пороли спини кріпакам і казали, що духовенство благословляє наносити до “девяти, двадцяти і сорока ран”: б’єш тіло -спасаєш душу. Шереметєв, почувши, що гетман Мазепа стає в обороні “хрещеного скота”, здобуває “любов в народі”, дав наказ попові Лаврентію, щоб він увійшов у довір’я гетмана і про все почуте записував. (У доносі, писаному в 1699 році попом Лаврентієм, зазначено, що “Мазепа церкви будує, а до царя православного прихильности немає”).