654. (У 1674 році Києво-Печерський монастир видав книгу “Синопсис” (“Великий огляд”). “Синопсис” став підручником історії “о начале Славяно-Российського народа”, про перших Київських князів, про Володимира святого і “до пресветлаго й благочестивого государя нашего царя й великаго князя Алексея Михайловича всея Великая, Мальія й Бельія России самодержця”. Цар Алексій Михайлович (на думку монахів Києво-Печерського монастиря) після 1654 року став самодержцем України (Руси), бо його таким визнали єпископи, протопопи, попи, архимандрити, монахи — духовні отці православні походження українського.
(Чому “Синопсис” виданий у Києві, а не в Москві? Москва хоче в Европі й Азії створити думку, що Київська Русь перейшла “в новую квартіру”: тепер столицею Русі є не Київ, а Москва, і про це повідомляє сам Київ устами монахів Києво-Печерської лаври, які (в “Синопсисі”) написали, що після проголошення в церквах возз’єднання Малоросії і Московії, цар Алексій Михайлович повернув собі “споконвічну прабатьківську вотчину”: так монахи обґрунтували право царя Московитії на володіння Україною).
655. (Нещастя обдурених: українські християни славлять Києво-Печерський монастир і гніваються на західних европейців, які на історію України дивляться так, як написано в “Синопсисі”, виданому Києво-Печерським монастирем). “Синопсис” був перекладений на грецьку і латинську мови і з Києва розісланий до бібліотек Західної Европи, до університетів, королівських дворів. “Синопсис” був двадцять сім разів перевиданий: українська молодь по ньому вивчала історію своєї Вітчизни. У “Синопсисі” монахи не забули поглумитися й з рідної віри України (Руси), з українських народних обрядів і звичаїв).
(Києво-Печерські монахи за виданий (за вказівкою Москви) “Синопсис” були обдаровані такими привілеями, які вони мали тільки в часи Татаро-Монгольської орди. Монахи жили, як барони: трапезу мали після трапези, обпивалися найкоштовнішими винами, на їхніх столах лежала найвишуканіша їжа. Піп Агапій Гончаренко у “Споминках” пише, що Києво-Печерські монахи тримали дівчат для заспокоєння тілесної похоті, убивали діток, народжених монахинями. Немає причин дивуватися, що “Синопсис”, ними написаний, має малу моральну вартість).
656. 23 липня гетман Мазепа і король Карл були у місті Бендери. Туреччина не будучи християнською, дала їм прихисток. Біля гетмана Мазепи були старшини: Войнаровський, Орлик, Горленко, Красноперич, Нахимовський, Ломиковський, Максимович.
Історики, виховані в чужих школах, написали, що гетман Мазепа війну програв тому, що не був оборонцем українських трудящих мас. А кат-цар Петро 1 був? Українські трудящі маси довірили свою душу попам: попи, використовуючи це довір’я, впровадили їх у ярмо.
22 серпня великий гетман Іван Мазепа помер. “Мазепа, як усім відомо, бувши християнином, глибоко побожним, що побудував своїм коштом багато монастирів і церков, уважав за смертний гріх проливати кров своїх земляків та одновірців, і додержував того з рішучою твердістю..., ніхто не докаже, що його війська причетні були бодай до одного вбивства, учиненого над росіянами” (“Історія Русів”, стор. 290).
657. (Віра православна замучила гетмана, і в цьому його трагедія і трагедія його народу. “Історія Русів” пише, що попи по всій Малоросії вістили (перед Полтавським боєм), що “шведи, зневажаючи образи святі і топчучи їх ногами, змушували також і Мазепу зневажати їх і топтати ногами чудотворний образ Богородичний у селі Дехтярівці, що над Десною (де стояли мазепинці, — Л. С.), в мурованій тамошній церкві, ним, Мазепою, спорудженій і що той образ (Богородиці, — Л. С.) видавав тоді жалісний стогін, а Мазепа, стоячи на ньому, зрікався своєї віри і присягався на віру шведську. Відгомін про це перейшов зараз по всій Малоросії, із зміною тільки місця та назви ікони Богородиці. Дехто говорив, що сталося теє з образом Баликинським, а інші з Каплунівським, і так далі”.
“Винищування шведів од народу тривало далі по всіх місцевостях і при всяких нагодах, де їх тільки зручно знайти могли, і злість на них зростала з горливости народної до зневажаної віри своєї, з чого за одну осінь і зиму поменшало шведів сливе до половини” (стор. 284). Не дивуймося: “Православна церква на протязі століть морально виховувала Український народ своєю благодаттю і далі виховує і закликає народ дорожити православієм”. Король Швеції, знаючи, що його військо вже перед боєм поменшало “сливе до половини”, не гнівався на Мазепу, він бачив перед собою старенького, тяжко хворого дідуся і йому сказав: “Ах, Мазепо, ти мене й армію мою згубив своїми запевненнями”).