Выбрать главу

“Історія Української РСР” (т. 1, стор. 258) учить дітей українських по-антиукраїнському: учить, що Богдан Хмельницький підпо­ряд­кував Україну законам московської деспотії, виконуючи “волю народних мас”.
670. (Я вже говорив, що “воля народних мас” усюди на світі має один зміст: ніякий народ не хоче підкорятися іншому народові і на цих основах побудована мораль Людства. Німець не возз’єднується з англійцем, француз — з іспанцем, поляк — з чехом. Вони єдино­вір­ні і єдинокровні. Вони хочуть, щоб Людство було багате красою духовної многогран­ности, щоб було подібне на сад, в якому вільно розвиваються різні дерева, і в цьому сила й привабливість саду.
Поляк не хоче, щоб на вулицях Варшави панувала чеська чи московська мова, бо це означало б, що поляк утратив право звати себе достойною людиною. Гідність народна є там, де народ сам (без втручань іншого народу: приятельського чи ворожого) утвер­джує свій шлях і спосіб життя. І жодні істо­ричні особливості (війни, природні катак­лізми) не дають народові права втрачати совість: народ без совісти (без рідної мови, без рідної культури і державности на рідній землі) принижує душу й розум Людства і викликає не співчуття, а погорду зі сторони совісних народів плянети Земля.
Якщо в столиці України на вулицях не чути української мови, значить українці народ без совісти. Якщо вони не вміють собі свою совість повернути, їх треба навчити. А якщо вони не вміють і не хочуть навчитися вміти, їх не можна вважати повноцінним народом. Якщо неповноцінний народ вважає себе повноцінним, то це означає, що він вихований в школі неволі, де закони розвитку прави­льного життя не викладаються).

671. Святійший синод апостольської пра­вославної церкви у 1722 році, на якому були присутні архиєпископи Феофан Прокопович і Стефан Яворський, розглядав справи від­ношення попів до “Тайної канцелярії”. (Свя­щеник, як пише Ф. Прокопович (творець “Духовного реґляменту”) зобов’язаний тайни “нєблагонадьожниє”, почуті під час сповіді, доносити жандармові, в “Тайну канцелярію”, або в “Преображенський полк”).
(Коли побожний православний христи­я­нин є мазепинцем, тобто особливо небезпеч­ною людиною, можна отруїти: тіло згниє, а душа буде спасенна. Під наглядом єпископа П. Крайського перебуває Харківський Коле­гіум, де між студентами чуються ворожі ставлення до вторжників (москвинів-рускіх). Єпископ Крайський тісно пов’язаний з “Тайною канцелярією”. У 1768 році єпископ Крайський помер: під час опису майна в його спальні знайдено “десять мішечків золота і сріб­ла, безліч коштовностей та велику кіль­кість напитків і різних отрут” (А. С. Лєбєдєв, “Бєлгородскіє архієреі”, 1902 г., Харков, стор. 152, 153)).
672. Українські старшини (після смерти гетмана Скоропадського) вибрали гетманом Павла Полуботка. Він же, як Чернігівський полковник, помагав Петрові 1 виграти Полтавський бій: довірена людина Петра 1.
Генерал С. Вельямінов з Московитії от­римав таємне розпорядження: компромету­вати тих українців-полковників, які корис­туються пошаною в народі, виявляють по­чут­тя національної окремішности. Коли народ нарікає на великі податки, йому треба казати, що винні в цьому ті й ті полковники, мазе­пинці — “ізмєнніки”. Тих українців-пол­ковни­ків, які вже себе звуть “общерусскімі”, і стали агентами тирана Вельямінова, треба звеличу­вати, як “вєрних синов народа”.
Вельямінов повідомив Петра 1, що є до­нос: гетман Полуботок і його старшини “із­мєннікі”: збирають замалу данину з Укра­їнсь­кого народу. Не своєчасно доставляють харчі для московського війська.
Гетман Полуботок пише листа Петрові 1, пригадує свої заслуги в боях під Полтавою. Огірчений, що генерал Вельямінов зве його “ізмєнніком”. І скаржиться, що доля україн­ського народу дуже гірка: москвини вивезли з України 10000 юнаків на каторжну роботу на Ладогу, 10000 юнаків погнано бити кавказців, багато погинуло. Багато каліками повер­ну­лося. І тепер: Вельямінов знову 10000 юнаків по селах збирає: готує новий похід на Кавказ, а 5000 юнаків щойно погнав на північ, на Ладогу. Українська кров безславно витра­чається.