Цариця Єлисавета бачила: Шубін -грубіян, інтриган, закоханий у жорстокість. Олексій співчутливий до людського горя, ласкавий до неї, на устах немає слів грубих, грає на бандурі. І плаче, як згадає Україну-неньку. Наслухавшись від мужа Олексія про народ іншої вдачі, як москвини (рускіє), цариця Єлисавета вирішила відвідати свекруху (звичайну українську жінку Розумиху).
681. У місті Козельці (на Чернігівщині) свекруха Розумиха, як могла так і зустріла невістку-царицю Єлисавету. Два тижні жила Єлисавета у свекрухи; познайомилася зі всією родиною свого мужа Олексія.
З Козельців цариця Єлисавета поїхала в Київ: пізнавши українську вдачу, вона сказала щиро: “Я люблю цей благонравний і незлобний народ”.
(О, царице — добра молодице, ти побачила справжній народ, ти побачила народ, який створив найстародавнішу в світі хліборобську культуру, ознаменовану благонравним і незлобним життям.
Незлобним людям тяжко боротися із злобними. Якби українці мали таку вдачу, як мають москалі (рускіє), то вони б в одну ніч вирізали б на своїй землі всіх вторжників-москалів і попів, які їм служать. І сказали б: “Наш хліб наш! Наші діти наші! Смерть москалеві, який вторгається в нашу хату, щоб грабити нас!”
Москвини, почувши у Московії, що українці вирізали їхнє загарбницьке військо, сказали б: “Правильно! Якби українці вторгнулися в Москву і грабили наші доми, ми б з ними зробили те саме”. Людині дане святе право боронити свій дім від грабіжників).
682. “Старшина українська, покористувавшись тим, що цариця була в Києві, подала їй прохання про те, щоб обрано було Гетмана. Прохання се було ласкаво прийняте, і тоді ж призначено було, щоб посаду сю зайняв менший брат Олексія Розумовського — Кирило” (М. Аркас). “Старшина українська”, як виразник долі народних мас, просить, маючи скуті руки і ноги, гетмана — носія слави епохи Хмельниччини. “Ще не вмерла Україна”: ще є українці здібні бути совісними людьми: не хочуть виконувати директив, присланих з Москви, хочуть мати рідний уряд, “просять гетмана”...
У Києві дві радости: московські окупаційні війська, які об’їдають і тероризують українські народні маси, отримали наказ “єхать дамой”. Поїдуть чи ні — але кияни радіють, що позбудуться москалів. У 1746 році, як кажуть кияни, “здох хан Бібіков”: Бібіков (намісник Московії, правитель “Малоросійської колегії”, називав себе “рускім чалавєком”: хвалився, що походить з роду славного татарина Бі-бека).
683. 1750 рік. Кирило Розумовський, маючи 22 роки, став гетманом. (Є такі дані його життєпису: у 1742 році мав він 14 років, пас коні, поганяв волів, мріяв бути запорожцем. При допомозі брата Олексія два роки учився у Німеччині й Франції. У 1746 році він став президентом Імперської Академії наук у Петербурзі, його одружили з п’ятнадцятилітньою бояринею Катериною Наришкіною (вихрещеною татаркою, з роду царя Петра 1).
У 1751 році гетман Розумовський прибув до Глухова. І тут (у своїй столиці) почав ставити палац, має намір побудувати університет, дати українській молоді освіту, облегшити долю народу, з гущі якого він вийшов. Біля нього постійно перебуває “прєдставітель Тєплов”: очі і вуха Московитії. Він слідкує за кожним кроком Розумовського (“хохлам Москва нє веріт”). Є дані, що деякі українські старшини листуються з мазепинцем Орликом, який живе в Західній Европі. Вийшло розпорядження: арештовувати українців, запідозрілих у зв’язках з Орликом.
684. 1761 рік. 8 березня гетман Розумовський отримав з Московії наказ: гетман не повинен у Києві появлятися; кияни, радісно вітаючи гетмана, згадують часи незалежного від Москви життя і в них появляється хотіння мати державну Україну. Для безпеки: з Києва і Київщини виселити всіх козаків на Лівобережну Україну і сприяти, щоб у Києві жило якнайбільше духовенства — найвідданіших людей царя православного. 6 липня гетман Розумовський заборонив москалям (рускім) мати в Україні горільчані заводи і тримати шинки, і заборонив їм контролювати торгівлю тютюном. (Обурені москалі, вихрещені татари Петро Каблуков і Максім Алісов, “царські контролери торговельні”, від’їхали до Петербурµа). 25 грудня померла цариця Єлисавета, царем став її племінник Петро 3; він був одружений з німкенею Катериною. (У Катерини такий характер, як у її землячки Ельзи Кох: Ельза в концтаборах Адольфа Гітлера приносила приємність душі своїй, катуючи в’язнів. Вона здирала шкіру із закатованих і шила рукавички, сумки, абажури).