719. Живіть законом мудрости життя: той, хто зазіхає на волю твоєї Вітчизни, є твоїм особистим ворогом, не приятелюй з ним і нехай твої діти не приятелюють з його дітьми, тобто будь людиною національної гідности і в цьому дусі виховуй і дітей своїх.
“Ми виховані православієм. Ми милосердні; і тому дуже перейняті стражданнями Христовими. Ми й чути не хочемо про Рідну Українську Національну Віру, в якій Лев Силенко не стоїть на колінах перед іконою Христа”.
Христос сказав: “Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїла”, розумієте, “тільки”. Він, син Ізраїля, перш за все страждав за свій рідний народ, отже страждав по-благородному і треба перейматися його стражданням по-благородному. Ви, перейнявшись Христовими стражданнями, забули про свій народ, байдуже ставитеся до страждань рідних великомучеників — світлоносних синів Божих. Ви перейняті стражданнями Христовими по-рабському, ваше неморальне милосердя до Христа принижує Христа.
“Кошового Петра Кальнишевського заслано у Соловецький (на Білому морі) монастирь, і там його замуровано у казематі (у льоху), без вікон і дверей, — тільки маленька щілина була, куди йому подавали їсти. Там він, не бачачи світу Божого, промучився 12 років, і тоді тільки перевезли його у другий каземат і дозволили деколи, під караулом, ходити до церкви, але розмовляти з ним не можна було. Аж уже за царя Олександра 1-го у 1801 році він “вмер 23-го листопада 1803 року, на 112 році свого життя” (М. Аркас, стор. 365).
Іде по дорозі кошового отамана Петра Кальнишевського його праправнук письменник Михайло Осадчий, на далекій півночі в Московській в’язниці він пише книжку “Більмо”. Він молитовними словами воління душі передає: “Маючи 109 років, Петро Кальнишевський вперше за 25 років сибірської ями побачив світло”.
720. “Він ще побачив сонце, але вже ніколи не побачив своїх коней: коні порозбігалися, а він осліп від світла, про яке марив чверть віку. Катерина Друга вміла любити чоловіків, але вона вміла й ненавидіти їх. Яка страшна ненависть невинних жінок! 25 років у кам’яному мішку! Мій згорблений дідусе, як міг ти витерпіти його, як міг ти витерпіти із своїми спраглими кіньми? Що, крім “баланди”, ще живило хворе й безнадійне тіло? Що лікувало Твої немічні ноги і безсилий рот?”
“І розваж, що там Ісусовим мукам проти твоїх? Його розп’яли на хресті, де він спокійно помер. Він помер на горі, він далеко бачив перед собою, йому світило сонце і дихало свіже повітря — йому легко було вмирати навіть у муках”.
“Ти ж мучився, але не вмирав. Ти жив, а це була страшніша мука за Ісусову. Але Ісус став святим, його муки освячені вірою і вони живуть у багатьох. Ісус міг і не існувати, його могли вигадати Ісусові фанатики і його муки — теж. А ти — реальний світ і реальні твої муки! Ти був справді і знав — заради чого жив”.
721. “Вони моляться перед сном образам і не підозрівають того, що могли б молитися не розп’яттю мученика, а Тобі — останньому Кошовому Запорозської Січі і їхня віра була б набагато справедливішою, ніж віра в потойбічний світ, в той вимучений рай, геть нереальний. Ти вірив у реальне, але його бояться і йому давно не моляться”.
“Кальнишевський у покрученій ямі! Це страшніше за розп’яття! За життя замурована в землю людина!” Українець хоче віри справедливішої, ніж та чужоземна, мечем і вогнем накинута, яка десять століть гнобила його душу. Десять століть українці боролися, щоб зберегти за собою право бути окремішною спільнотою. Інші племена й народи, які були приречені вести таку многовікову боротьбу, не витримали, загинули, забравши з собою в могилу й свою мову, або поділили долю азтеків, ханаанців, курдів.
Що урятувало українців? У них було відібрано все (віру, мову, історію, державність, культуру, ім’я). У них було відібране право на самовизначення. Українців урятувала Українська вдача. (Ласкаве сонце і найплодовитіші поля плянети Земля щедротно обдаровували багатствами Українців, з щедротности й проізросла усміхнена Українська вдача).
722. Санскритське слово “смі” значить “сміх”, англійці кажуть “смайл”, німці — “лахен”, латини -“різас”, греки “єльо”. У “Ведах” слово “смаяте” значить — “сміятися”, осяюватися, опромінюватися душевним здоров’ям, відважніти.
Дитина перед тим, як навчитися вимовляти слово, дарує мамі усмішку. Усміх — промінь людяности, тільки людина має щастя опромінюватися (усміхатися). Ніхто в світі не вмів так сміятися, як добродушні степові лицарі — Запорозькі косаки! Коли кати розпинали їх, вони сміялися з розп’яття, сміхом біль знечулювали, підтримували висоту душевної гідности і ніколи і ні в кого пощади не просили, знали за що вмирають і вмирали, як життєрадісні лицарі Людства. “Усі мемуаристи підкреслюють, що Гонта вів себе під час звірських тортур надзвичайно мужньо: він ані не стогнав, ані не прохав помилування, але й усміхався, коли з нього дерли шкіру”.
Коли москалі (рускіє) дерли шкуру — мучили українське слово (мучили душу народу), усміхнувся Іван Котляревський і сталося чудо: він усміхом обадьорив українське слово і воно весняною веселкою розквітнуло. Є! Є така людина, як українець, бо є українське слово!
Ми, потомки Запорозьких косаків, маємо одідичене душевне здоров’я. Немає в нас прагнень вторгатися в чужі землі і живитися плодами гнобленого народу. Чингісханська ненажерливість чужа вдачі нашій, ми чутливі до людського горя. Совість наша чиста, мислі наші світлі, долоні наші широкі й гостинні, очі наші всміхнені. Ми кожному народові зичимо бути незалежним господарем на рідній землі. Усміхнімося, ми спасенні: на поля України (Руси) йде усміхнена весна відродження народу — йде Українська Духовна Революція!