Який злочин чиниться в Україні (Русі), що так гірко плачуть матері?! Греки христять Україну (Русь). Вони мають диявольську прив’язаність всіх христити, вони готові й Ісуса Христа христити, аби тільки за ритуалами грецькими. Вони христять хитрістю, намовами, мечем, кропилом. Наприклад, візантійський імператор Лев Ісаврянин (717—741 роки) “наказав року 722 силою охристити своїх юдеїв, і тих охристили. Так само він був наказав силою охристити монтаністів, але ті зійшлися в одне місце й спалили самі себе” (митрополит Іларіон (Огієнко)). Українські матері не спалили самі себе — вони плачуть. Плачуть матері, діти, плаче молодь, плачуть мудрочолі сивобороді діди — волхви, плаче гостинна і завжди велична душа України. Гречини, змовившись зі своїм зятем — князем Володимиром (тепер Базилієм) “волочать статую Дажбога” по вулицях Києва. Не статую вони “волочать”. Вони волочать під глум грецької попократії святий символ України (Руси) — символ її Духовної Волі і Сили, вони волочать ікону (образ) рідного Бога, і принижуючи Його, вони принижують душу українську, її світлі почування.
24. Літописці твердять, що статуя Дажбога була вилита з чистого золота і мала срібні вуса. Натхненні київські скульптори дали Дажбогові найдостойніші риси богатиря-русича: вольовість, високе благородне чоло, віра в себе, гострий зір, душевна доброта, нескоримість. Чому із золота? Українці (русичі) були багаті на золото, їхні предки у могилах золотом обсипані спочивають. Вони мали переконання, що той, хто володітиме золотом, стане паном світу, і їм здавалося, що й греки і жиди з цією істиною ознайомлені, але не хочуть про неї голосно говорити, прикидаються, що не люблять “золотого божка”, глиняний — “правдивіший”?
25. “Оженившись зі сестрою грецького цісаря Анною, Володимир спровадив з Греції єпископів і священиків, що весною в 988—989 роках охристили Україну. Ясно, що вся духовна ієрархія була грецькою по-національності” (“Світло”, український католицький журнал, число 8, 15. 4. 1954 р.). Грекам, які не знали мови української, які не розуміли і не хотіли розуміти душі української, грекам, які притаювали глибокі почуття помсти (вони пам’ятали походи Олега і Святослава на Візантію), віддав князь Володимир під духовну опіку свій народ, і вони на протязі віків робили над ним найжорстокіші експерименти.
26. В сонячному граді Кия, там, де стояла святиня Дажбожа, де кияни щоліта врочисто святкували свято мами Лель, де квітнули у вінках дівчата вродою красиві, як схід сонця і плодовиті, як земля, де юнаки (як тури) м’язисті стояли зі стрілами і смолоскипами, де духовні провідники єднали мислі і почування народу навколо вогнистого Трисуття (небесного знака Дажбожого), там князь Володимир на пораду зайдів (греків-попів) спорудив церкву “Трьох святих”, так звану “Трьохсвятительську”, і цими “трьома святими” були греки, а там, де століттями стояла святиня Дажбожа, сьогодні, як твердять археологи, стоїть “Десятинна церква”.
27. Історик М. Аркас пише: “Володимир почав забирати від батьків дітей силоміць і віддавати їх в науку на попів”. “Матері плакали по дітях, наче по мертвих, бо ще не утвердилися у вірі” (з Літопису). Українські матері “ще не утвердилися у вірі”, яку Володимир привіз з Греції. І я, читаючи про цей плач материнський, пригадую епоху колективізації, селяни плакали по господарствах своїх, наче по мертвих, бо ще, як казали комісари Лєніна, “не утвердилися в комунізмі”.
Плач матерів святий: то їхніми серцями плакала туга за рідною духовістю. Між Дажбогом і матерями існувала таїна святая — таїна материнської інтуїції, таїна, яка єднала матерів із духом їхніх предків, їхніми дітьми і потомками, то материнськими серцями плакала Україна (Русь), підсвідомо відчуваючи, що дні її волі, сили і слави гаснуть, і над Нею впаде мряковинням понуре іконописне чужовір’я.
28. Ви, жерці (єреї) грецького православія речете, що греки на Русі (Україні) поборювали “віру поганську”. Греки на Русі (Україні) поборювали всі прояви самостійного українського мислення, і вони не звертали уваги, чи те мислення християнське, чи поганське. “Київський “митрополит Юрій, грек, ще в 1070 роках не вірив у святість Бориса і Гліба” (Григор Лужницький, “Українська церква між сходом і заходом”, стор. 52). Київський митрополит грек Юрій не вірив у святість Бориса і Гліба, бо вони були русичами незанотованими на списку вірних агентів Візантії. Греки безцеремонно проголошували святими тих русичів, які були “їхніми”.
29. Греки забороняли монахам (русичам) друкувати в Україні християнські книжки, щоб часом не постало в Україні суто українське тлумачення християнізму. Вони їм сотні років забороняли мати друкарню в Києво-Печерському монастирі. Вони прагнули (і це була головна суть греко-православія), щоб Україна (Русь) була вічною смиренною духовною колонією Візантії.