54. Рунвісти “відійшли від православія.., заінкорпорувалися, що визнають науку Рідної Української Національної Віри. І для них не святі Євангелисти, і не Син Божий Ісус Христос, а їхній учитель Лев Силенко авторитетніший, мудріший, святіший” (“Вісник”, орган української греко-православної митрополії в Канаді, 15 квітня, 1961 р.).
“Є правда, що Лев Силенко — людина динамічна, інтелігентна і талановита, але власне в цьому й горе, бо Лев Силенко відроджує нечестиве поганство” (“Батьківщина”, 20 січня, 1968 р., Торонто, Онтаріо). Коли б зібрати такі й подібні вирізки з журналів, часописів (у яких очернюється РУНВіра, і особливо моє ім’я, їх би не можна було помістити у трипудовому мішку.
55. Дорогі мої Побратими і Посестри! Не журіться — я непохитний, я — український граніт, такими були мої світлі предки, і таким я був, є й інакшим бути не можу.
У стародавній Англії наклепників (злісних обмовників) вважали небезпечними людьми, їх хапали і вішали. Бо вони творили замішання між англійцями, розсварювали і позбавляли сил творити єдність і користь для Англії. Ми їх вішати не будемо. Ми їх ловитимемо на гарячому і прив’язуватимемо до стовпа ганьби, щоб вигибло в нашому народі це злотворне поріддя! Ми ніколи не дозволимо, щоб вони (майстри обмов і доносів) в нашу священну родину (в родину ОСІДУ РУНВіри) вносили своє наклепницьке сміття і ним завантажували дні нашої творчости.
56. Жерці чужовірних вівтарів, ви обвинувачуєте мене, що я вчився в школі СССР і тому “безбожник”, “антихрист”? Кривду мені ви робите болючу. Школи, у яких я вчився, не мали сил навчити мене любити “Лєнінську партію”, “атеїзм”, “грецьку ортодоксію”, “папу римського” та інші чужоземні правди, притранспортовані в Україну, мене мої непокірні предки виліпили з твердої глини.
Я повірив (ця віра в мені буйно самопроявилася), що я згусток крови закипілої в серці України. О, яка це відважна, одержима і відповідальна віра! Я чую — в моїй душі хвилюється море народних пристрастей, в моїй душі чуються стогони мільйонів синів і дочок замордованих у катакомбах Московитії, Польщі, Німеччини, в моїй душі чується благородний плач Шевченка, в ній капають гіркі сльози Франка, в ній горить вогонь душі Лесиної. В моїй душі ввібрані ніжність і гнів народу мого, і я, підвладний цій всеперемагаючій силі, іду.
57. Я не сам іду — зі мною йдуть рунвісти (Побратими і Посестри мої) душею і тілом мені рідні, вони — апостоли РУНВіри. Я гнаний сьогодні. І буду гнаний, обмовлений і переслідуваний завтра. Я буду зраджений, зрадники були і завжди будуть у всіх арміях, партіях, розвідках, релігійних рухах, організаціях. Ми, рунвісти, повинні проявити спокійність, коли вони будуть і в ОСІДУ РУНВіри. Вони, зраджуючи нас (вірних синів і дочок України) старатимуться свою зраду оправдувати (а для оправдання кожний зрадник може видумати десяток “аргументів”, привабливо їх оздобивши). Нещасні лицарі зрад! Вони ніколи і ніде не були щасливими людьми, їх завжди історія викидала на смітник людства!
58. Немає на світі такої ідеології, віри, яка б не мала глупих і мудрих ворогів. І РУНВіра їх матиме багато. І чим більше вона їх матиме, тим безсмертнішими будуть її визнавці. І тим більше вони (її визнавці) матимуть відважних прихильників.
Вороги будуть майстерно видумувати найпотворніші оповідання про РУНВіру. Головне — залякуватимуть її визнавців. І все це робитимуть з метою викликати між рунвістами взаємонедовір’я, посіяти зневір’я, охлялість. І таким способом знецінити РУНВіру і розпорошити ряди ОСІДУ. І знайдуться легковіри, які собі на горе, повірять ворогам і цим самі себе в очах побратимів знецінять і в очах дітей своїх себе знеславлять. Тільки ті Побратими і Посестри, які призначені Дателем Буття (Дажбогом) на великі випробовування — призначені бути богатирями Української Духовної Революції. Вони ніколи і ніде не стануть по стороні ворогів, ніколи не збайдужіють, вони — внуки Дажбожі!
59. Кожна ідея (і в тому числі й РУНВіра) тільки тоді буде жити, коли матиме динамічних, тактовних і відважних проповідників, проповідників, готових іти на муки!
Найсвятіша ідея зів’яне, як квітка без води, коли її проповідники будуть мляві, лякливі, легковірні, скупі і самолюбні говоруни. Говоруни на словах ідею люблять. Вона на їхню думку добра і “на порі”. А на ділі від неї вони стороняться тому, що за неї треба сперечатися, боротися, страждати, її треба пожертвами підтримувати.
60. Я вже говорив — ідея християнізму перемогла не тому, що вона була на території Римської імперії найкраща, а тому, що вона постала між голодними і гнаними рабами. Раби не мали прив’язаности до маєтків, життєвих розкошів і завжди готові були іти на муки, щиро вірячи, що прощаються із земними стражданнями римського раба і переселюються в небесне вічне царство тілесної і духовної розкоші.