Я вже говорив — ідея большевизму злочинна. Вона перемогла не тому, що мала приманливі гасла, а тому, що її перші проповідники були одчайдушними людьми. Вони кидали бомби на царські карети, вони не боялися помирати у тюрмах московського сомодержавства. Їхня непохитна й ділова віра в перемогу москвинського комунізму принесла їм владу, а обдуреним народам — рабство.
61. Неписьменний, але мудрий араб Могамет попросив, щоб золотар викарбував йому на перстені слова “Аллах, а я Його пророк”. З кличем “Немає Бога крім Бога” (тобто “Немає Аллаха крім Аллаха”), Могамет ширив між арабами своє богорозуміння.
З трудом він знайшов прихильників, посадив їх на коні, озброїв їх шаблями. Він швидко переконався, що ще перед наближенням озброєного загону до селища араби виходили і заявляли, що зрікаються віри в багатьох богів (араби їх мали 360) і визнають Аллаха і Його пророка Могамета.
Могамет учив своїх вірних, що при допомозі кривої арабської шаблі найуспішніше проповідувати віру в Аллаха.
Католицизм, грецька ортодоксія і віра Мойсея поширювалися силою вогню і меча. РУНВіра в Україні переможе тоді, коли Священнотворча Армія Рунвістів примусить армію окупантів скласти зброю. Без Української Землі не може існувати Український Народ — без РУНВіри не може існувати Український Народ як окремішня і самобутня державнотворча Духовна Сила!
62. Брати чужовіри знають, що ми, рунвісти, ставимо справи життя України вище всіх чужих духовних, політичних, мілітарних, соціологічних справ. Ми духовні володарі України. Жодна сила нас не поставить на коліна перед вівтарями чужовір’я, ми українці по походженню і по вірі. І ми інакшими бути не хочемо!
Ми люди творчого розуму, і тому ми у чужинців віри не позичаємо, ми її (духовну силу нашу) самі творимо. Ми люди організаційного таланту, і тому ми у чужинців не позичаємо форм організаційного життя, ми її (організаційну самобутність) самі творимо, і в ній плекаємо обряд священної самодисципліни.
63. Ми живемо законами — той, хто творить — не знищує. Той, хто творить ОСІДУ Рідної Української Національної Віри, той, хто щиро прагне, щоб в рядах ОСІДУ Рідної Української Національної Віри була єдність, ніколи і ніде не виступатиме проти ОСІДУ Рідної Української Національної Віри і Його керманичів.
Той, хто виступає проти ОСІДУ Рідної Української Національної Віри, видумує принижуючі оповідання про рунвістів і їхніх керманичів, і в цей же час голосить клич “об’єднуймо всіх рідновірів”, вважається лицеміром. Лицеміри для організаційного життя непридатні, дарма, що в їх бурлить гаряче хотіння належати до організації. І головне — бути в її проводі.
64. Ми, рунвісти, живучи як одна родина, маємо свої радощі, свої турботи, горе, поразки і подвиги. В радощах і в горі живімо мудро —не виявляймо ворогам горя свого. Не несімо на їхні ярмарки наші помилки, наші родинні суперечки і сварки.
Вони (вороги наші) люблять не наші успіхи, а наше горе. І вони старатимуться, почувши про наше горе, помножити і поглибити його, щоб ми ніколи з нього не вибралися.
Під час організаційної праці організатори мають право сперечатися, шукаючи правильне вирішення тієї чи іншої справи. Сперечаючі повинні щохвилини пам’ятати, що суперечка має проходити так, щоб ніхто в ОСІДУ Рідної Української Національної Віри не був глупим словом принижений, щоб ніхто не був до болю душі зворушений, виведений з рівноваги і поставлений під обстріл глумливої дешевизни.
65. Мудрі люди, люди шляхетної душі ніколи не дозволяють, щоб їхня ділова суперечка переходила у сварку. Сварливим людям немає місця в достойному організаційному житті. Перечулена сварливість — це не прикмета характеру, а вада, і її треба лікувати. Вона властива людям, обтяженим психічними порушеннями, тріскотливим говорунам. Вона властива кофеїністам, смакунам конфліктів, словесної алогічности. Правда -немає людей без вад, але є вади не шкідливі для організаційного життя, а є шкідливі.
66. “Ми безстрашні!” — говорить мені Побратим, кінчивши розмову (по-англійському) зі своєю донечкою. Я йому відповів, що ми безстрашні, але не абсолютно. Ми маємо страхатися, щоб між братами-чужовірами не виникла думка, що ми тільки на словах визнаємо Рідну Українську Національну Віру, а на ділі (в щоденному житті) ми чужовіри, бо у наших родинах рідна мова (мова рідної матері) не пошанована. Значить щоденне життя наше ще від рабських звичок не звільнене, ще у наших хатах не відчувається вільне дихання РУНВіри. Страхаймося бути безстрашними по-рабському! Маймо волю не коритися чужій волі!