67. В ОСІДУ РУНВіри повинен існувати культ критики і самокритики. Критика — витончене мистецтво. І тому людям, які з цим мистецтвом не обізнані, критикою захоплюватися не можна, вона для них шкідлива. Критик, який володіє мистецтвом критики, ніколи не живе під владою нервових хвилювань.
Критика — овоч будуючого тверезого розуму, а не спалах затьмарених почувань. Критика повинна бути добре обґрунтована, тактовна, аналітична, врівноважена. І головне — добросовісно зважена на терезах користи для ОСІДУ Рідної Української Національної Віри. У ній немає місця для грубіянства, гістеричної доскіпливости, дрібничкової сіпанини, погрозливости, в ній немає місця для змішування поважних справ з неповажними, для кидання соли в роз’ятрену рану гарячих сварок.
68. Критика, роджена побратимською співпрацею, будуюча і потрібна. Достойно критикує той, хто хоче не критикою, а ділом (конкретним ділом) допомогти тому побратимові, який свідомо чи несвідомо зійшов на хибну дорогу.
Достойно критикує той, хто не критикує, щоб об’єднаних роз’єднати, а щоб роз’єднаних об’єднати, розсварених зробити приятелями, сказавши їм, що той, хто справи приватних незгод вносить у справи організаційного життя ОСІДУ РУНВіри, шкодить сам собі.
69. Достойно критикує той, хто не лишає вірного розкритикованого побратима самотнім у бурхливому морі на човні, розгромленому критикою. В ОСІДУ РУНВіри всі справи вирішуються тільки на користь ОСІДУ РУНВіри.
Особи, які ставлять свої особисті справи, погляди, вади, пляни, настрої понад все, рунвістами бути не можуть. Їм їхнє неорганізоване “я” перешкоджає жити в достойній організованій спільноті.
Ніколи ніхто не має права критикувати побратима чи посестру за допущені під час праці помилки. В кожній праці трапляються помилки, клопоти, неприємні випадки. Вміймо їх спільно й своєчасно виправляти. Виправляти так, щоб той, хто зробив помилку, усвідомив її шкідливість і чувся задоволений, що йому допомогли її виправити, а не був за ту помилку прилюдно виставлений на глум.
70. Учімося на своїх помилках і на помилках ворогів наших. Учімося приховувати прикру (може вспадковану) ваду побратима, коли він вибачається і сам шкодує, що її має. Не виносьте його ваду на вулицю, поглиблюючи рану на його душі, він любить нас. Вадою цією може бути об’їдання, хороблива скупість, лякливість, принизливе розкошолюбство, лінивство, хвастовство, пустоцвітна балакучість. Немає людей без вад, а той, хто таких шукає, не знає сам себе і не хоче, щоб люди його знали.
71. Ми, ОСІДУ Рідної Української Національної Віри, древо Життя, на якому як на величній яблуні, сотні яблук, і не має між ними й двох, які б були абсолютно подібні. Всі вони, зберігаючи свою неподібність, внутрішню і зовнішню, творять великий Яблуневий рід, творять любов до життя.
У всіх релігіях світу обожнюється любов. І Бог без любови не був би Богом. Любов — основа Життя. Любов, всяка любов хоче, щоб за неї страждати. Ти любиш по-справжньому тільки тоді, коли ти безкорисно віддаєш тепло свого серця іншому. Роблячи ці дари, ти збагачуєш душу свою і ошляхетнюєш почування свої.
У кожній людині живе ненависть і любов. І досі ніхто не визначив, яке почування старіше. Вони — ровесники. Коли ми, рунвісти, так удосконалимо наше організаційне життя, що нас єднатиме наша ненависть і нас єднатиме наша любов, ми станемо непереможними!
72. Ненависть Побратима до Побратима — справа серця. На серце діють різні чинники (недоброякісний харч, погода, спадковість, навіть вибухи на сонці, родинні клопоти). Після ненависти прийде любов, коли ми її (нашу ненависть) поборюватимемо вірою, що справа ОСІДУ РУНВіри вище всіх тимчасових почувань “родинної” ненависти. Коли ж ми її (ненависть побратима до побратима, народжену протилежністю характерів) ставитимемо вище благ ОСІДУ РУНВіри, з нас сміятимуться мудрі люди.
73. Любов знає — хто за неї не страждає, той її не любить, або має душу, не здібну любити. Любов знає — хто її хоче обманути, несвідомо обманює сам себе. Любов тільки тоді квітуча і міцна, коли вона окроплена благородними сльозами і освячена глибокими стражданнями.
Любити — значить страждати. Ми, рунвісти, плекаємо, щоб наша любов до України була творча і свята. І мала українське походження. Ми її не просимо в Мойсея, Христа, папи римського, Лєніна.
74. Любов’ю можна бадьорити людину і можна її лякати. Хочете перелякати брата-чужовіра? Лякайте його любов’ю! Кажіть йому, що Україну любите більше як Христа і всіх християнських святих! Кажіть йому, що Україну любите більше як возз’єднання України з Москвою, більше як Лєніна! І брат-чужовір гляне на Вас переляканими очима. Любов — велика сила!